Чтобы не видеть вверху этот надоедливый рекламный баннер от UCOZ, регистрируйтесь в системе или входите со своего глобального аккаунта
Меню сайта
Форма входа
Календарь новостей
«  Февраль 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
Поиск по сайту
Разделы
Новости братства [27]
События в мире [199]
Новости сайта [12]
Новости православия [72]
События в Украине [86]
Интересная информация [80]
Разное [23]
Авторская рубрика [7]
Размышления участников нашего братства...
Историческая справка [13]
Дополнительно
Наш опрос
Якою мовою Вам зручніше молитись?
Всего ответов: 53
Друзья сайта


Храм Всіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Одигитрия




Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная | Регистрация | Вход
Вектор кесаря
10:39

Будь-яку зміну влади ми уявляємо як рубіж, зміну епох тощо — попри те, що змінюється лише купка людей у кріслах перших рядів, а ми всі начебто залишаємося такими самими. Особливо в тому, що стосується «глибини душі». Церква і віра — настільки глибоке духовне та соціальне явище, що перестановки найвищих крісел у принципі не можуть сильно потрясти все її тіло. Про те, що «серйозні наміри» політиків стосовно церкви мають мізерний результат, свідчить хоча б провал церковних ідей президента, який іде з посади. Політики звично не враховують того факту, що в «церковного матеріалу» дуже специфічна опірність.

Те, що ми з побоюванням дивимося в майбутнє, зокрема, церковного розвитку «при новій владі» — почасти інерція уяви. Яку підживлювала передвиборна піар-кампанія. В.Янукович, на відміну від більшості своїх попередників і менш щасливих колег, не намагався переконати всіх, що буде неупередженим у тонких питаннях, пов’язаних зі свободою совісті та віросповідання, свято дотримуватиметься принципу відділення церкви від держави і навпаки. В.Янукович у цьому питанні, як і в багатьох інших, виявився простим і прямим: «канонічне православ’я» не сходило з його обличчя впродовж усієї передвиборної кампанії.

Вираз «канонічне православ’я» звучить цілком визначено для нашого вуха, хоча за нормальних обставин він мав викликати безліч запитань. Тому що канон і канонічне визнання, а також наявність чи відсутність у церкві благодаті — це досить складні богословські питання, щодо деяких із них ясності немає навіть у самому православ’ї. Але в нашому випадку, у промовах наших політиків, «канонічне православ’я» — це евфемізм для позначення православ’я «від Москви». В.Янукович свого часу наполегливо вказував на свій духовно-синівський зв’язок зі старцем Зосимом і відданість його заповіту. «Конфесійні» положення якого зводяться приблизно до такого: ніяких справ із Філаретом Денисенком й у випадку найменших порухів священнопроводу УПЦ у бік самостійності негайно виходити з підпорядкування митрополиту Київському і переходити в безпосереднє підпорядкування патріарху Московському.

Таким чином, «захист канонічного православ’я» зажадає від нової влади зміцнення зв’язків із Московським патріархатом, посилення його впливу в Україні і, по можливості, ігнорування інтересів усього того, що Московський патріархат оголосив «неканонічним» чи навіть просто «недоцільним». Як, наприклад, саме існування Греко-католицької церкви.

Та основна складність — не існування УГКЦ чи українських автокефальних православних юрисдикцій, а насамперед УПЦ. Яка насправді викликає найбільше побоювань у Москві. Патріарх Філарет і «уніати» навіть потрібні — бодай у ролі жупела, який дає змогу залякувати інакодумців можливістю «розколу» та «унії» і в такий спосіб солідаризувати власні ряди. Але що робити з «самостійницькими» настроями в «дочірній» церкві?

Це питання, яке повинно вирішити московське керівництво УПЦ. І якщо при колишньому президенті зробити це було складніше, бо виглядало «втручанням у внутрішні справи», то при «дружньому» президенті це буде легше зробити. Зрештою, не звикати деяким людям з оточення В.Януковича втручатися у справи УПЦ — вони це практикували навіть тоді, коли не були при владі.

Загалом у будь-якої влади є два шляхи стосунків із церквою: шлях втручання і шлях невтручання. Можлива також політика спорадичного тиску — і демократичні принципи порушуються, і результатів ніяких. Тобто цілком недоцільно.

Якщо припустити, що Віктору Федоровичу, який отримав так багато авансів від Московського патріарха і місцевих промосковських владик, ці борги вибачать і він сам про них більше ніколи не згадає, то можна було б помріяти про політику невтручання держави в справи церкви. І тоді в нас попереду був би справді новий період, оскільки такого поки що не було при жодному президентові. У цьому разі слід було б, наприклад, скасувати все-таки Держкомрелігій (на що спочатку зважився В.Ющенко, але потім передумав — адже він і не збирався пускати справи церковні на самоплив), передавши його реєстраційні функції Мін’юсту, ведення статистики — Держкомстату, а вирішення спірних питань — суду. Такі зміни могли б бути ефективними, якби була гарантована, наприклад, неупередженість суду та виконання його рішень. Знадобилися б також деякі корективи законодавства.

Однак така модель взаємовідносин держави і церкви можлива тільки в тому випадку, коли й церква дозріла для свободи і вміння її цінувати, і держава готова приймати рішення церкви такими, якими вони є, і ні в що не втручатися, якщо тільки релігійна організація не порушує закон. А церкви, у свою чергу, не втручаються в політичні процеси. Навіть якщо її керівництву здається, що «потрібно рятувати Україну», це не може бути виправданням для її роботи на одну з політичних сил.

Якщо ж нова влада захоче вести «продуману і послідовну» церковну політику — вибирати «вектор» і «керувати процесом», їй доведеться зміцнити Держкомрелігій, наділити його — бодай напівгласно — трохи більшими повноваженнями й набрати необхідні кадри, спроможні як стукати кулаком по столу, так і плести витончені інтриги. У нинішньому стані та при нинішньому рівні повноважень цей орган не в змозі вести таку роботу. Як це погоджуватиметься зі свободою совісті та іншими принадами демократії? А ніяк. Це вибір не на користь «свободи», а на користь «порядку». У цьому випадку методи — не наша справа. Незадоволені нехай бухтять у курилці.

Можна було б припустити, що влада В.Януковича постарається скопіювати для України російську модель державно-церковних відносин. Де предстоятель «головної» церкви — фактично «третя людина» при владі. Церковне життя поступово «обмирюється» у зв’язку з усвідомленням і просуванням своєї «соціальної ролі» та «служінням Батьківщині», а громадське життя поступово насичується церковною присутністю. При цьому одна цілком визначена конфесія має переваги в питаннях власності, доступу до школи тощо.

Однак в Україні ситуація дуже відрізняється від російської. Тому просто скопіювати цю модель не вийде. Можна лише створити її подобу або, швидше, пародію. Не тільки тому, що в Україні немає церковного лідера, який мав би такі самі харизму і стремління до влади, як патріарх Кирил. Зрештою, його самого можна було б з Москви виписати — щось там було про «Київ як південну резиденцію патріарха». Але не допоможе. Будь-яке рішення, прийняте на користь певної конфесії в Києві, послідовно саботуватиметься на місцях. Не пройде «суздальська» модель перерозподілу майна з УПЦ КП чи УАПЦ. І навіть створити щось на кшталт російської експертної ради, яка перевіряє «секти» на тоталітарність і деструктивність, скоріш за все, теж не вдасться.

Тому багато що свідчить про те, що в церковному питанні В.Янукович проявить себе прямим наступником Л.Кучми. Почне — змушений буде — лавірувати між тим, чого від нього чекають, і тим, що насправді можливо. В українських реаліях віддати явну перевагу одному і влаштувати гоніння на іншого — шлях до соціальних потрясінь. Використовувати «війну в умах», стимулюючи глибинні пласти свідомості виборця та підігруючи «стратегічному партнеру» — це одне. Зовсім інше — домігшись влади, балансувати на межі цієї війни. Релігійні війни — дуже незручний у використанні інструмент. Надто швидко виходять з-під контролю й охоплюють не враховані планами території. Втім, чи розуміє це нова влада?

Зрештою, коли нова влада досхочу натопчеться по старих граблях, церковні організації не чекає нічого страшнішого, ніж труднощі з реєстрацією, отриманням землевідведення чи поверненням культової будівлі. Нова влада — і державна, і місцева — як і раніше, «співробітничатиме» з архієреями. Переважно шляхом «матеріального стимулювання». Навіть до прихованих погроз справа дійде навряд чи. Для систематичних гонінь потрібна система. Якої в нас, слава Богу, немає.

Певні небезпеки залишаються з нами. Вони не нові й поки що непозбутні. Стосуються вона насамперед не «традиційних» церков і релігій, які мають традиційний вплив на суспільство та державний апарат, а організацій протестантського спрямування та нехристиянських деномінацій. Але їхня доля залежить не стільки від перших осіб країни, скільки від законодавчих ініціатив і рішень.

http://www.dt.ua/3000/3690/68485/

Категория: События в Украине | Просмотров: 653 | Добавил: Venedo | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Мини-чат
500
Новые добавления
Файлы:
23 Октября 2010
Как правильно выйти ... (Книги)
24 Августа 2010
Дмитро Степовик. Іст... (Книги)
23 Июня 2010
Молитвенный щит (Молитвы)
23 Июня 2010
Иконы и молитвы в ра... (Молитвы)
Статьи:
04 Декабря 2010
Пост без прикрас (Мои статьи)
04 Декабря 2010
Христианский брак ес... (Мои статьи)
20 Ноября 2010
Как выбирать духовни... (Мои статьи)
11 Ноября 2010
Милостыня должна поп... (Мои статьи)
Сайты:
11 Февраля 2011
Псалтирь (Библия и христианская литература)
11 Февраля 2011
Молитвослов (Молитвы)
02 Декабря 2010
"СЛОВО" - ... (Полезные ссылки)
08 Ноября 2010
Миссионерско-апологе... (Похожие сайты)
В Нежине
Прогноз погоди в Ніжині
Ніжин на мапі світу
Наша кнопка

Смело масштабируйте картинку ;)
Лучше всего наш сайт смотреть через:
Copyright orthodox-nezhin.at.ua © 2024 |