Вказівки християнинові про піст можуть дуже відрізнятися залежно від стану здоров’я християнина. Воно може бути міцним у молодої людини або навпаки - у немолодої, чи при серйозній хворобі. Звідси і вказівки Церкви про дотримання постів або в періоди тривалих постів можуть різнитися залежно від віку і фізичного стану здоров’я людини.
Час посту - це час, особливо важливий для духовного життя, це «час сприятливий, це день спасіння» (2 Кор. 6,2). Якщо душа християнина сумує по чистоті, шукає душевного здоров’я, то вона повинна постаратися якнайкраще використовувати цей корисний для душі час. Але що таке піст? І чи не буває самообману серед тих, хто вважає за потрібне виконувати це лише по букві, але не любить його і обтяжується ним в серці своєму?
Як пише о.Олександр Єльчанінов, що «піст - це не голод. Голодує і діабетик, і факір, і йог, і ув’язнений у в’язниці, і просто жебрак. Ніде в службах Великого посту не сказано про піст як відсутність в раціоні м’яса. Усюди один заклик: «Постимо, браття, тілесно, постимо і духовно». Отже, піст тільки тоді має релігійний сенс, коли він поєднаний з духовними вправами».
Душа людини важкохвора. Церква відводить в році певні дні і періоди часу, коли увага людини має бути особливо спрямована на зцілення від душевної хвороби. Це піст і пісні дні. Абсолютно очевидно, що подвиг покаяння і молитви в піст повинен супроводитися думками про свою гріховність і, звичайно, утримуватися від всяких розваг - ходіння в театри, кіно і гості, легкого читання, веселої музики, телевізорів.
Якщо все це ще вабить серце християнина, то хай він зробить деяке зусилля, щоб відірвати від нього своє серце в дні посту. Тут потрібно пригадати, що по п’ятницях преподобний Серафим не тільки постив, але і перебував цього дня в строгому мовчанні. Для фізично здорових людей за основу посту вважається стриманість в їжі.
Тут можна розрізнити 5 ступенів фізичного посту: відмова від м’яса, відмова від молочного, відмова від риби, відмова від масла, позбавлення себе їжі взагалі на якісь терміни.Звичайно, що на останні ступені посту можуть зійти лише здорові люди. Для хворих і старих більше відповідає правилам перший ступінь посту.
Можна сказати, що посту не буде, якщо людина вставатиме з-за столу зі смачними пісними стравами і відчуттям перенасичення шлунка. Тут мало буде жертв, а без них не буде і справжньго посту. Абсолютно очевидно, що християнин повинен завжди «витвережуватися» і бути уважним, оберігаючи себе від гріха і всього того, що може ображати Духа Святого.
Якщо ж він не в силах утримати себе, то, ймовірно, це буде одинаково як в звичайні дні, так і в піст. Звідси заміна посту в їжі на «духовний» - це найчастіше самообман.
Тому в тих випадках, коли через хворобу або велику нестачу в продуктах харчування християнин не може дотримуватися звичайних норм посту, то хай зробить в цьому відношенні все, що зможе.
Окрім прояву свого відчуття покаяння і ненависті до гріха піст має інші сторони. Час посту припадає не на випадкові дні. Середа - це зрада Спасителя, найвищий з моментів падіння і ганьби людської душі, що йде в особі Іуди зраджувати за 30 срібників Сина Божого. П’ятниця - це терпіння знущань, болісні страждання і хресна смерть Спасителя людства. Згадуючи про них, як може християнин не обмежити себе шляхом стриманості?
У чому повинен полягати піст? Тут не можна дати загальної міри. Вона залежатиме і від стану здоров’я, від віку і умов життя. Але тут треба неодмінно зачепити за живе свою плотолюбність і ласолюбство.
Піст є виховання духу людського проти своїх поневолювачів - сатани і розніженого, розпещеного тіла.
Останнє має бути слухняне духу, але на ділі найчастіше стало паном душі. Як пише святий праведний Іоанн Кронштадтський, «хто відкидає пости, той віднімає і у себе, і у інших зброю проти диявола і проти багатопристрасної плоті своєї, сильних проти нас особливо через нашу непомірність, від якої походить гріх». Справжній піст є боротьба.
Господь велить приховувати свій піст від оточуючих (Мф. 6, 18). Але від ближніх християнинові, можливо, не вдасться втаїти свій піст. Тоді може трапитися, що близькі і рідні озброяться на того, що постить: «Пожалій себе, не муч, не вбивай». М’які спочатку розмови рідних потім можуть перейти в роздратування і докори.
Хай заздалегідь передбачає все це християнин. Хай не чекає він також, що, приступивши до посту, він відразу отримуватиме які-небудь благодатні втіхи, теплоту на серці, сльози розчулення і палкість молитви. Це приходить не відразу, це треба ще заробити боротьбою, подвигом і жертвами: «...служи мені, поки буду їсти і пити, і потім їж і пий сам», мовиться в притчі рабові (Лк. 17,8).
Ставлення до посту є пробним каменем для душі християнина в його відношенні до Церкви Христової, а через останню - до Христа. Як пише о. Олександр Єльчанінов, «в пості людина проявляє себе: у одних виявляються вищі здібності духу, інші ж робляться тільки дратівливі і злі: піст відкриває дійсну суть людини».
Багато що вищевикладене відноситься, проте, лише до здорових людей. Як і для всякої чесноти, і для посту також потрібна розсудливість. Як пише преподобний Кассиан Римлянин, «крайнощі шкідливі - і надмірність посту, і пересичення чрева.
Знаємо ми декого, які, не будучи переможені переїданням, позбавлені влади були безмірним постом і впали в ту ж пристрасть переїдання внаслідок слабкості, що стала від надмірного посту. Притому непомірна стриманість шкідливіша за переїдання, тому що від останнього в силу розкаяння можна перейти до правильної дії, а від першого не можна.
Загальне правило помірної стриманості полягає в тому, щоб кожен згідно з силами, станом тіла і віком стільки їв, скільки потрібно для підтримки здоров’я тіла, а не скільки вимагає бажання насичення». Господь каже: «Также, когда поститесь, не будьте унылы, как лицемеры; ибо они принимают на себя мрачные лица, чтобы показаться людям постящимися.
Истинно говорю вам, что они уже получают награду свою. А ты, когда постишься, помажь голову твою и умой лице твое, чтобы явиться постящимся не пред людьми, но пред Отцом твоим, Который втайне; и Отец твой, видящий тайное, воздаст тебе явно» (Мф. 6,16-18). Тому християнинові треба приховувати як своє покаяння, молитву і внутрішні сльози, так і свій піст і свою стриманість в їжі.
Оптинському старцю Леоніду довелося одного разу прожити декілька днів у єпархіального архієрея. Стіл останнього був рясний рибою і різними смачними стравами, які різко відрізнялися від скромної скитської трапези Оптиної пустелі.
Старець не відмовлявся від смачних страв, але коли повернувся в Оптину, то на декілька днів позбавив себе їжі, надолужуючи упущену в гостях стриманість.
Піст буде безрозсудний і тоді, коли він ставитиме перешкоди гостинності тих, хто пригощає нас. Ми цим докорятимемо оточуючим в нехтуванні постом. Про московського митрополита Філарета розповідали: якось він прийшов до своїх духовних чад якраз до обіду. З обов’язку гостинності його треба було запросити до обіду. За столом подавали скоромне, а день був пісний. Митрополит, не бентежачись господарів, скуштував скоромного. Так поблажливість до немочі духовних своїх ближніх і любов він ставить вище, ніж дотримання посту.
До церковних встановлень взагалі не можна відноситися формально і, стежачи за точним виконанням правил, не робити з них ніяких винятків. Треба пам’ятати і слова Господа, що «субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2,27). Як пише митрополит Інокентій Московський, «були приклади, що навіть ченці, як, наприклад, святий Іоанн Лєствічник, вживали різну їжу і навіть м’ясо.
Але скільки? Стільки, щоб бути тільки живому, і це не заважало йому гідно причащатися Святих Таїн і, нарешті, не перешкодило стати святим. Звичайно, не розсудливо без потреби порушувати піст вживанням скоромної їжі.Той, хто може дотриматися посту, хай дотримується. Але головне: дотримуйся і не порушуй посту душевного, і тоді піст твій буде приємний Богові. Але хто не може дотримуватися, той хай вживай все, що Бог дасть, але без надмірності; та зате неодмінно строго постіться душею, розумом і думками, і тоді піст так само буде приємний Богові, як піст найстрогішого пустельника».
Єпископ Герман пише: «Знемога є ознака неправильності посту. Вона так само шкідлива, як і перенасичення. І великі старці їли суп з маслом на першому тижні Великого посту. Хвору плоть не треба розпинати, а треба підтримувати».
Отже, ослаблення здоров’я і працездатності в піст свідчить вже про його неправильність і перевищення норми. Краще за все, коли ті, що постять, керуються вказівками досвідчених духовних керівників.
Мудрий подвижник благочестя ігумен Арсеній так писав старому і хворому братові єпископа Ігнатія Брянчанінова в дні Великого посту: «Боюся, що ви обтяжуєте себе важкою пісною їжею, і прошу вас забути, що тепер піст, а їсти скоромну їжу, легку.
Різниця днів дана нам церквою як узда здорової плоті, а вам дана хвороба і неміч старості». Однак тим, хто порушує піст через хворобу чи старість, все ж таки слід пам’ятати, що тут може мати місце і якась частка маловір’я і непомірності.
Тому, коли духовним чадам старця Олексія Зосимовського доводилося за розпорядженням лікаря порушувати піст, то старець велів в цих випадках молитися так: «Господи, прости мене, що я по розпорядженню лікаря, по своїй немочі порушив святий піст», і не думати, що це наче так і потрібно.
Кажучи про піст, як про обмеження і зміну складу їжі, слід відмітити, що цей подвиг ставиться Господом в ні що, якщо християнин в той же час не дотримуватиметься Господніх заповідей про любов, милосердя, самовіддане служіння ближньому - словом, всього того, про що дасть відповідь в день Страшного Суду (Мф. 25, 31-46).
В українському перекладі матеріал взято із сайту АМВОН
