Чтобы не видеть вверху этот надоедливый рекламный баннер от UCOZ, регистрируйтесь в системе или входите со своего глобального аккаунта
Меню сайта
Форма входа
Календарь новостей
«  Ноябрь 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Поиск по сайту
Разделы
Новости братства [27]
События в мире [199]
Новости сайта [12]
Новости православия [72]
События в Украине [86]
Интересная информация [80]
Разное [23]
Авторская рубрика [7]
Размышления участников нашего братства...
Историческая справка [13]
Дополнительно
Наш опрос
Якою мовою Вам зручніше молитись?
Всего ответов: 53
Друзья сайта


Храм Всіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Одигитрия




Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная | Регистрация | Вход
Загибель Патріарха Алексія II – випадок чи передбачувана подія?
18:50
Спекулювати на чужій смерті не є достойною справою. Тому мета даного дослідження є одержання користі для спасіння душі, або для напоумлення себе й інших про головну мету християнського життя земного – спасіння через стяжання Духа Святого.

Вразило напевне всіх, хто знає про образ смерті патріарха Алексія, саме те, як він помер. Диякон Андрій Кураєв обмовився про це на своєму сайті: http://diak-kuraev.livejournal.com/33939.html:

«Просто пожилой человек при каком-то повороте или резком движении на секунду утратил координацию движений – и упал. Но, падая, затылком ударился об угол стула. И этот угол перебил вену. Патриарх пришел в сознание. Пробовал встать - на стенах кровавые следы от его рук …

Даже и при такой травме его можно было бы спасти. Если бы хоть кто-то знал, что ему нужна помощь. Но дело было во внутренних покоях Патриарха, которые он на ночь сам изнутри запирал на ключ. Двери двойные, шумоизоляция от остального здания, где, суетясь, хлопочут монахини, полная. Стоны Патриарха никто не расслышал. Ключей от его покоев не было даже у охраны.

Патриарх накануне вечером заказал завтрак на 8 утра. Когда и в половине девятого он не вышел, начали тревожиться. Стуки, звонки не давали ответа. Стали заглядывать в окна (без особой надежды – окна были не во всех патриарших покоях). И все же через окошко ванной комнаты (для того, чтобы заглянуть в него, пришлось подползти к краю крыши) увидели его лежащим.

Дверь взломали. Но тело уже остывало.

Понятно, что у прокураторы возникло множество вопросов. Почему в ванной не было тревожной кнопки, досягаемой даже для лежащего на полу человека? Почему престарелый человек был один? Почему не было ключей у охраны? Как могла рядом с ним быть немягкая и удароопасная мебель? Почему монахиня-экономка не сразу сообщила охране?

Понятно, что и Патриархии было трудно сказать о том, что со смертью Предстоятель встретился в уборной…»

На ці часті запитання диякона – чому, чому… можна все-таки дати відповідь. Часто по образу смерті можна визначити відношення Бога до тієї чи іншої людини. Особливо це справджується на тих, кому «більше дано», бо від них і більше спитається. Мертвий патріарх, в убиральні, оголений, в калюжі власної крові, яку стимулятори серця вигнали із відкритої рани. Часто про свою смерть узнавали предстоятелі церков заздалегідь, особливо праведники. Образ смерті для них був спокійний, якщо це не були священномученики, як митрополит Макарій Київський. Але і грішникові Бог не бажає смерті наглої, але щоб покаявся і буде жити.

Святійший Патріарх Алексій теж не був виключенням і є всі підстави вважати, що таке сповіщення він одержав. Так наприкінці жовтня 2002 року на декількох офіційних російських сайтах пройшло повідомлення: Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II, що здійснював архипастирську поїздку в Астраханську єпархію, був доставлений в лікарню з серцевим нападом і підозрою на мікроінсульт. Детально про це ідеться на сайті http://ari.ru/doc/?id=1473. Протягом декількох днів стан здоров'я хворого був важким, але потім почав швидко покращуватися. Саме тоді з кіл, близьких до патріарха, поступила конфіденційна інформація про дивне видіння, що відвідало Алексія до серцевого нападу. У видінні патріархові з'явився один з перших святих Київської Руси - ігумен Феодосій Печерський, що жив, як відомо, в XI столітті й виконував обов'язки настоятеля Києво-Печерського монастиря. За життя старець Феодосій користувався великою пошаною і шанувався віруючими як чудотворець, до його думки уважно прислухалася княжа правляча верхівка і знать.

Слова святого, звернені до патріарха, не були гнівними, але були повні докору: "Відпали від Бога – ти і багато братії твоєї, і до диявола припали. І правителі Русі не правителі вже суть, а кривителі. І церква потурає їм. І не стояти вам праворуч від Христа. І чекає вас мука вогненна, скрегіт зубовний, страждання безконечні, якщо не покаєтесь, окаянні. Милість Господа нашого безмежна, але дуже довга для вас дорога до спасіння через спокутування незліченних гріхів ваших".

Святий Феодосій Печерський, що виступив як посланець Всевишнього, звернувся саме до глави Руської Православної Церкви, і сам Алексій повідомив про видіння, що відвідало його, лише найближчим людям, проте й те, що це диво стало відоме широким колам у суспільстві, теж можна вважати велінням Бога. Аморальність і моральне падіння правлячої верхівки і потурання цій гріховності з боку церкви - це біда всього народу, який повинен знайти в собі духовні сили протистояти злу.

Наскільки відомо, від Алексія, що до цих пір знаходився на лікуванні в ЦКБ, а потім переведеного в санаторій, його оточення приховало те, що таємниця патріарха була розголошена. Але і сам Алексій непрямо підтвердив надзвичайність причини своєї хвороби. За повідомленням Інтерфаксу, патріарх, кажучи про свою хворобу, назвав її "відвіданням Божим", яке дало йому можливість "поміркувати над власним життям". Це відверте визнання побічно свідчить про те, що дивне бачення дійсно відвідало главу РПЦ. "Я дякую Господа за ці відвідини, як і кожен з нас повинен дякувати Господу за скорботу і за радість", - сказав патріарх в інтерв'ю газеті "Комерсант". Не менш примітне також і обширне інтерв'ю Алексія II, дане газеті "Вісті". Воно є своєрідною сповіддю людини, яка в кінці життя переосмислює свою долю і по-новому оцінює багато подій. Звертає на себе увагу те, яким християнським містицизмом пройняті всі вислови Алексія, вчинки якого до цих пір видавали швидше світську людину, що лише зовні (так би мовити, за службовим обов'язком) проявляла свою релігійність. Створюється враження, що явлення Феодосія Печерського змусило главу РПЦ дійсно увірувати в Бога і задуматися над власним існуванням. "Православ'я не доказуєтся, а показуєтся", - помічає патріарх. "Адже віра виникає і зміцнюється не завдяки раціональним аргументам, а тому, що її дарує людині Бог. Можна увірувати, навіть багато разів переконавши себе в абсурдності релігії з точки зору розуму. А можна довести для себе існування Бога, бачити чудеса, але віруючою людиною так і не стати", - ці слова свідчать про те, які думки відвідували патріарха в дні його хвороби. "Якщо Богові завгодно щось відкрити тобі, Він зробить це так, що ти відразу зрозумієш", - відзначає Алексій у іншому місці, міркуючи про забобони. Що ж зрозумів патріарх в останні тижні, намагаючись осягнути суть даного йому Божественного одкровення? Чому таким погрозливим було попередження преподобного Феодосія?

З життя та повчань преподобного Феодосія Печерського відомо декілька найхарактерніших сторінок.

У Києві при Феодосії сталася княжа міжусобиця між дітьми Ярослава: брати позбавили Київського престолу Ізяслава, а посадили на його місце Святослава. Тоді Печерський ігумен заборонив поминати в церкві нового князя, різко відмовився йти на княжий обід і почав викривати кривдника, а в своєму посланні Святославові вчинок останнього прирівнював з братовбивцею Каїном, а самого князя прирівнював до древніх гонителів. Покірливий ігумен викликав цим княжий гнів. Братія просила Феодосія залишити свої викриття, бояри, приходивши в монастир, говорили, що князь піддасть ігумена вигнанню або ув'язненню, але подвижник не злякався цих погроз і небезпеки, навпаки, ще з більшими ревнощами викривав Святослава. Князеві, що з'явився до нього, преподобний виголошує багатознаменні слова: "Что бо, благий владыко, успеет гнев наш еже на державу твою, но се нам подобает обличити и глаголити вам, еже на спасение души, вам же лепо бы послушати того". Подвижник вважає своїм чернечим обов’язком викривати неправду, захищати потоптані права.

Преподобний Феодосій Києвопечерський в "Заповіті" написаному Великому Князеві Ізяславу Ярославовичу, коли того намагалися зманити в католицтво говорив: "…Бережися, чадо, кривовірів і всіх бесід їх, бо і наша земля наповнилася ними. Якщо хто і спасе свою душу, то лише живучи в православній вірі. Бо немає віри кращої, ніж наша чиста, Свята Православна... А ті, що живуть в іншій вірі не побачать життя вічного. Не личить також, чадо, хвалити чужу віру. Хто хвалить чужу віру, той все одно, що свою хулить. Якщо ж хто хвалитиме свою і чужу, то він двоєвірець, близький до єресі. Отже, чадо, бережися їх і завжди стій за свою віру. Не братайся з ними, але бігай від них і подвизайся в своїй вірі добрими справами. Твори милостиню не своїм лише по вірі, але і чужовірним. Якщо побачиш голого або голодного, або того що попав в біду, – чи буде то жид, або турок, або латинянин, – до всякого будь милосердним, позбав його від біди, як можеш, і не позбавлений будеш винагороди у Бога, бо Сам Бог в нинішньому віці виливає милості свої не на християн лише, але і на невірних. Про язичників і іновірців Бог в цьому віці піклується, але в майбутньому вони будуть позбавлені вічних благ. Ми ж, що живемо в православній вірі, і тут отримуємо всі блага від Бога, і в майбутньому віці – спасе нас Господь наш Ісус Христос. Чадо! Якщо тобі потрібно буде навіть померти за святу свою віру, з відвагою йди на смерть... Якщо побачиш, чадо, іновірців, що сперечаються з православним і хочуть лестощами відірвати його від Православної церкви, – допоможи православному... Якщо хто тобі скаже: Ваша і наша віра від Бога, – то ти, чадо, відповідай так: Кривовір! Або ти і Бога вважаєш двоєвірним! Чи не чуєш, що говорить Писання: Єдиний Бог, єдина віра, єдине хрещення..."

А тепер проаналізуємо дії патріарха Алексія, взявши за відлік ще час його митрополитства.

Служитель Екумени.

Будучи митрополитом Талінським і Естонським, а потім Ленінградським і Новгородським, Алексій II очолював одну з найбільших екуменічних організацій нашого століття – Конференцію Європейських Церков (КЄЦ), куди входять на рівних правах більшість християнських деномінацій Європи. На цьому посту Алексій активно займався об’єднанням та координацією діяльності усіх церков-членів КЄЦ у «миротворчому служінні Церкви світу». Це виявлялося у проведенні екуменічних конференцій, у спільних заявах та міжконфесійних молитвах. Втім, тут митрополит Алексій не був першопроходцем: першим на цьому поприщі можна рахувати сталінського митрополита Миколая (Ярушевича). Недивно, що така церковна «боротьба за мир» вимагала теоретичного обгрунтування, яке і з'явилося незабаром в потворній формі «богослів'я миру», тобто богословської доктрини виправдання і осмислення необхідності збереження миру на планеті. Метою цієї боротьби стало об'єднання всього людства, всіх «людей доброї волі» і всіх християнських конфесій (і навіть нехристиянських релігій) в єдиному пориві до мирного майбутнього людства. Ідеологічно цей рух характеризувався двома складовими — гуманізмом і екуменізмом. Вже в 1966 р. в своїй промові перед делегацією німецької Євангельської церкви на конференції в Москві майбутній глава РПЦ від імені Самого Христа заявив, що «Ісус Христос вважає Своїми, тобто християнами, всіх, хто вірують в Нього і Йому підкоряються ...а це більше, ніж Православна Церква»[1]. Якщо пригадати, що Христос засвоїв людей Собі лише в Своїй Іпостасі, тобто в Тілі Своєму яким є Православна Церква, згідно з православним ученням, то очевидно, тут митрополит сповідає христологічну єресь, вважаючи християнами і тих, хто знаходиться поза Церквою, — називаючи їх «своїми Богові», тобто Церквою.

Ще явніше Алексій сповідає, що всі неправославні християни суть Церква Христова, в своїй доповіді VIII Генеральній асамблеї КЄЦ[2], надрукованій в ЖМП за 1980 р. (№№ 1–3). Тут, блюзнірськи змішуючи і ототожнюючи поняття присутності Бога в світі Своїми енергіями і присутність Його в Церкві, митрополит дуже чітко розкриває своє єретичне вчення про «всеосяжне і безумовне» Втілення Христа, що автоматично перетворює все людство, всіх християн, мусульман, язичників, взагалі всіх «людей доброї волі» — в членів Тіла Христова, тобто Церкви! Митр. Алексій відкрито учив, що в неправославних церквах — учасниках КЄЦ — діє та ж благодать Св. Духу, що і в Православній Церкві: «Ми (КЄЦ) навчилися разом молитися, розуміти дух і глибину молитви один одного, сприймати віяння благодаті Духу Святого в спільній молитві Господній за радість нашого спілкування во Христі ... за радість все більшого переживання в нашій роботі братерства і сестринства во Христі, ми повинні дякувати Богу»[3]. Таким чином, саме в спільних молитвах з єретиками архіпастир відчув віяння «благодаті Духа Святого»! Потрібно відмітити, що «екуменічна молитва» — дуже важливий момент екуменічного діалогу, вона не лише свідчить про наявність в екуменістів якогось спільного «бога», до якого возноситься ця молитва, але і є практичним визнанням дії Св. Духу в інославії, сприяючи тим самим зближенню церков. Ось що говорить із цього приводу майбутній глава МП: «Зближення Церков досягається в першу чергу молитвою і братолюбством; спільні молитви створюють особливу атмосферу духовної настроєності; (і далі цитує А. С. Хомякова) молитва — це життя Церкви і слово її любові, вічне дихання Духа Божого. Ми віримо, що через спільні молитви дихання Духа Божого спільно збагатить всіх нас»[4].

За православним ученням, саме Святий Дух робить людину членом Церкви Христової, християнином. Митр. Алексій же визнає, що Святий Дух діє у єретиків так само, як в Православній Церкві, і тому єретики, як і православні християни, є Церквою Христовою: «Ми віримо, що Святий Дух — невидимо чи видимо — і понині продовжує свою спасительну дію в світі. І ми з вами, дорогі брати і сестри, що представляють різні Церкви і рід християнський, живемо тією ж дієвою і благодатною силою П'ятидесятниці»[5]. Звідси витікає вже відверте визнання митрополитом єретичних співтовариств Церквою і Тілом Христовим: «Ми, православні, з любов'ю ставимося до наших неправославних братів, бо всі ми одним Духом хрестилися і всі напоєні одним Духом (1 Кор. 12, 13)»[6]. Тут не даремно використана термінологія євхаристії (навіть літургійна) ап. Павла, щоб ще раз підкреслити: православні і єретики не просто розділена церква, але Тіло Христове, органічно єдине в Святому Дусі.

Джерелом для такого учення митр. Алексія про Святий Дух є єретична христологія, суть якої полягає в тому, що «всі ми в нашому цілісному єстві сприйняті в природу Боголюдини Ісуса Христа. І ця істина заставляє нас вірити, що кожна людина, яка прагне до добра і правди, робить на землі справу Христову, хоч би вона розумом не знала Христа або навіть відкидала Його» (!). З боголюдськості Христа нібито виходить, що в Нім заключені всі покоління — минулі, теперішні і майбутні, що всім людям відкрита дорога в Царство Боже. Отже, з втіленням Сина Божого все людство стає Його потенційною Церквою, і в цьому сенсі кордони християнської Екумени (або загальнолюдської сім'ї) опиняються за межами християнського світу [7]. Звідси стає зрозумілим учення митр. Алексія: оскільки Христос сприйняв в Свою іпостась загальну людську природу, то всі люди, тобто всі людські іпостасі всіх поколінь — спасенні й перебувають у Христі, тобто в Церкві. Іншими словами, Христос врятував всю людську природу, а отже, згідно митр. Алексія, і всіх людей.

Проте, за православним ученням, «Бог Слово, втілившись, не сприйняв єства, що убачається одним лише мисленням, …так не сприйняв єства, що споглядається в роді [тобто, що убачається у всіх особистостях людського роду. — І. Ф.], бо Він не сприйняв всіх особистостей, але він сприйняв те, що отримало буття в Його Особистості»[8]. Тобто не можна говорити, що якщо Бог Слово став Людиною, то всі люди спасенні внаслідок того, що вони люди. Митр. Алексій же стверджує, що в людстві Христа містяться всі іпостасі людей. Подібне учення сповідав в XI столітті чернець Нил Калабрієц, який учив, що всі людські іпостасі присутні або містяться в сприйнятому Господом людстві і «со-обожені» разом із Ним. Православна Церква анафематствувала Нила і його єресь: «Якщо хто-небудь богословствує так, що всі людські іпостасі знаходяться в сприйнятій Господній плоті і со–обожені з нею, хай буде анафема, бо це порожнє пустомовство, або, краще сказати, явне нечестя»[9]. І хоча митрополит обмовляється, що людство для нього — це лише «потенційна церква», проте далі він однозначно говорить про все людство як про Церкву — Тіло Христове, Храм Святого Духа. Таким чином, оскільки Бог Слово втілився в загальну людську природу, то Тіло Його — це розділена Християнська Церква в сукупності своїх окремих частин, проте спасительна дія Святого Духу превиливається навіть за межі Тіла Христового, проникаючи і обожнюючи тіло всього людства: «Всеосяжна і наймогутніша сила Святого Духу простягається на все життя нашого світу, перетворюючи його в ході історичного процесу боротьби добра із злом»[11].

Отже, завдяки спритній підміні понять, знищується дійсна відмінність між благодаттю Святого Духу, якою Бог промислительно зберігає світ в бутті і приводить людей в Церкву з однієї сторони, а з іншої – між обожнюючою таємничою присутністю Святого Духа в Тілі Христовому – в Церкві, чим абсолютно стирається відмінність між Церквою Христовою і світом: тепер дією Святого Духу оголошується «культурний розквіт європейського і світового християнства» і навіть договір між Брежнєвим і Картером про обмеження стратегічних наступальних озброєнь ОСВ-2 — це теж «прояв невидимої сили Святого Духа, що діє в світі на благо всього людства»[12]!

Наслідки такої «загальнолюдської П'ятидесятниці» виражаються митрополитом переважно в термінах гуманізму і миротворчості: «християнська заклопотаність питаннями соціальної справедливості», «стихія руху за мир», служіння християн людям і їх «залученість у всю складність реального життя світу». Таким чином, благодатне життя в Тілі Христовому підміняється гуманістичним «служінням справі миру».

Зрозуміло, що таке «богослів'я світу» дуже зручне для діалогу не лише з будь-якими християнськими єретичними співтовариствами, але і з будь-якими релігіями, навіть утопічними ученнями на зразок комунізму.

Але як же поєднати таку віру з православним вченням про унікальність, єдиність Єдиної Святої Кафоличної і Апостольської Церкви? Так, — визнає митр Алексій , — «єдність і єдиність Церкви — це аксіома еклезіології», але насправді «невидима єдність як єдність Христа і Духа Святого живе у видимій множині Церков, що мають кожна своє особливе лице», — стверджує митрополит, цитуючи свого побратима по екуменізму тодішнього проф. архиєп Володимира (Сабодана)[13]. Тут перед нами класична екуменічна еклезіологія — «теорія гілок», винайдена в XIX столітті і розвинена архиєп. Австралійським Стіліаном (Константинопольський патріархат), або, виражаючись мовою богословської думки радянської епохи, еклезіологія «травмованого Тіла Христового», плід витонченого ума «екуменічних богословів» МП — в основному, головного вчителя і насаджувача екуменічної єресі в Московському Патріархаті митр. Нікодима (Ротова).

Вчитель і учень.

Дійсно, зараз ми побачимо, що митр. Алексія посвятив в премудрості екуменізму саме митр. Нікодим. Про те, як останній вірував в Бога і Церкву, можна взнати з його багаточисельних статей, доповідей і виступів.

Виклад своєї екуменічної віри митр. Нікодим починає з православної тези про єдність всього людського роду в Адамі: «Людство, цілий Адам (за висловлюванням св. Макарія Великого) сполучено за допомогою Втілення, Хреста і Воскресіння Адама останнього (1 Кор 14, 45), другої Людини — “нас ради чоловік” Господа з небес (1 Кор 15, 47), який, скуштувавши “по благодаті Божій смерть за всіх” (Євр 2, 9), “є Спаситель всіх людей” (1 Тим 4, 10)... Всі ми, по невимовній премудрості Божій, ізпочатку зв'язані вузами єдності і братерства»[14]. Але далі митр. Нікодим розкриває своє розуміння цієї єдності: «Христос помер за всіх і, як новий Адам, поклав початок новому людству. …Повнота благодатних дарів надається людям Духом Святим в Церкві Христовій. Проте було б небезпечною помилкою вважати, що Христос, Викупитель всього світу, не простягає Своєї спасительної дії на все людство»[15]. Ця спасительна дія полягає, згідно митр. Нікодима, «у вірі в Христа Ісуса, що діє любов'ю як в кожній окремій людині, так і у всьому людстві, з яким ми солідарні нашою загальною людською природою, з якою в нерозлучне, нероздільне, незмінне і незлите з'єднання вступив Бог втіленням Єдинородного Сина»[16]. «Прийняттям і обожненням єства нашого в Боговтіленні Начальник і Виконавець нашої віри (Евр. 12, 2) і спасіння вічного (Евр. 5, 9) Господь наш Ісус Христос примирив, об'єднав і зріднив все людство з Богом, а всіх людей — між собою»[17]. «Церква як Царство Боже, уподібнюючись заквасці, проникає у всі частини людського цілого, у весь світ і діє з тією мірою сили, яка відповідає моральній висоті носіїв Христової істини. І хоча далеко не всі люди активно і свідомо перебувають в Церкві, але Церква — перебуває у всіх любов'ю Христовою, бо ця любов не обмежується якою-небудь частиною людства, а поширюється на всіх людей»[18]. Звідси «діяльність Духа Божого не обмежена конфесійними рамками. Прояв Його повно і понад усе, безумовно, виявляється в Церкві, але сліди Його перебування видно всюди, де є плоди духовного життя: любов, радість, мир, довготерпіння, благість...»[19]. Тому всі люди, все Тіло людства (Адама), невидимо сполучене з Богом і є деякою «невидимою Церквою». Церковна організація розуміється Нікодимом як «видима Церква», в якій «хрещення визначає видиму приналежність до Христа»[20]. Митр. Нікодим свідомо сповідає «хрещення» протестантів істинним, звертаючись до своїх «братів у Христі» протестантів, членів ВРЦ: «Через таїнство св. Хрещення ми прищеплені до спасительної Божественної Лози...»[21]. Видима ж Церква «покликана до реалізації плодів втілення і Викуплення в житті своїх безпосередніх членів»[22].

Отже, згідно митр. Нікодима, всі люди — це «християни», єдина по суті Церква Христова, Тіло Христа — Нового Адама, хоча, ще поки що не об'єднане в одну церковну організацію під одним керівником. Метою екуменістів є створення цього посредництва, тобто єдиної для всіх видимої церковної організації. Таким чином, екуменічна Церква і світ стають невідмітними одне від одного. Неважко знайти першоджерело такої віри. Це єретичне вчення про Церкву — Тіло Христове як про просту церковну організацію, таку ж, як звичайні світські організації, політичні партії, товариства, комерційні структури і тому подібне.

Як бачимо, митр. Алексій (Рідігер) у всьому повторює свого вчителя, і тепер ніхто не зможе заперечити, що вже до свого призначення на патріарший престол (1990) митр. Алексій відкрито сповідав екуменічну єресь, втім, як і всі головні ієрархи МП того часу, включаючи патріархів Алексія I і Пімена.

Далі ми побачимо, чи відмовився Алексій (Рідігер), після того, як він став патріархом, відкрито сповідати свою єресь чи ні.

На посту патріарха Московської патріархії.

Після того, як на зорі перебудови митр Алексій був «вибраний» патріархом МП на Помісному соборі 1990 р., його екуменічні переконання аніскільки не змінилися.

Патр. Алексій II продовжує виконувати свої екуменічні функції так само старанно, як і його попередники. Так, на початку 1991 р. глава МП разом з синодом знов сповідав «теорію гілок», заявивши, що «Євангельська і Православна Церкви рівним чином покликані Ісусом Христом, їх Господом, до свідоцтва і служіння»[23]. Патріарх визнає буддистів своїми «братами»[24], спільно молиться з єретиками: вірменським католікосом, сирійськими, ефіопськими і коптськими ієрархами-монофізитами, підпадаючи тим самим під анафеми IV, V і VI Вселенських Соборів.

Але найскандальнішою стала знаменита промова патріарха перед рабинами м. Нью-Йорка (США) 13 листопада 1991 р. Патріарх відкрито сповідав від імені Православної Церкви, що «ми єдині з юдеями, не відмовляючись від християнства, не всупереч християнству, а в ім'я і по причині християнства, а іудеї єдині з нами не всупереч юдейству, а в ім'я і в силу істинного юдейства. Ми тому відокремлені від юдеїв, що ми ще не цілком християни, а юдеї тому відділяються від нас, що вони не цілком юдеї. Бо повнота християнства обіймає собою і юдейство, а повнота юдейства є християнство... Єврейський народ близький нам по вірі. Ваш закон — це наш закон, ваші пророки — це наші пророки». Патріарх закликав юдеїв до спільного будівництва «нового світового порядку»: «спільними зусиллями ми побудуємо нове суспільство — демократичне, вільне, відкрите, справедливе ... де євреї жили б упевнено і спокійно, в атмосфері дружби, творчої співпраці і братерства дітей єдиного Бога — Отця всіх. Бога отців ваших і наших»[25].

І рабини не забули реверанс московського патріарха в їх честь: під час візиту Алексія II в США в 1993 р. головним рабином Нью-Йорка Шнейєром йому була вручена премія «Поклик совісті». І у 1991 р., і в 1993 р. патріарх був гостем однойменної сіоністської організації, відвідував синагоги і зустрічався з єврейськими релігійними лідерами.

Залученість МП в світовий екуменізм настільки сильна, що на всі протести і вимоги патріархійних консерваторів вийти з ВРЦ і скасувати практику екуменічних молитов, священоначаліє МП відповідає незмінною відмовою. Більш того, Архієрейський собор 1994 року, очолюваний патр. Алексієм, публічно визнав свою участь в екуменізмі «такою, яка є продиктованою міркуваннями церковної користі» і соборно узаконив проведення спільних молитов з інославними як в «загальноцерковній зовнішній діяльності», так і на єпархіальному рівні, «що визначається канонічним устроєм Православної Церкви»[26].

Під час візиту патріарха Алексія до Вірменії в травні 1996 року він разом з архієреями, що супроводжували його, брав участь в засіданні синоду Вірменської церкви, на якому обговорювалися питання «подальшого злиття двох сестринських церков». Виступаючи перед священоначалієм Вірменської церкви, патріарх Алексій дав високу оцінку «прагненню до об'єднання древніх Східних Православних Церков», назвав існуюче розділення раною, що не «загоюється, на тілі церкви» і обіцяв докласти «особливі зусилля для швидкого подолання ... розділення». В ході візиту патріарх Алексій разом з главою вірменських монофізитів патріархом-католікосом Гарегином двічі здійснював спільні молебні і благословляв народ з вівтарів вірменських храмів[28].

У 1997 р. на Архієрейському соборі було постановлено «відкинути наполегливу пропозицію деяких пастирів припинити всякі зносини з екуменізмом». Мабуть, патр. Алексій разом зі своїми побратимами по екуменізму — ієрархами МП — вирішив що б то не було виконати те, до чого так наполегливо прагнув митр. Нікодим: «Необхідно упровадити в свідомість наших віруючих екуменічну свідомість все глибше і ширше, добиватися екуменічної обізнаності в масах християн»[27].

22 червня 1997 року патр. Алексій, разом з міланським кардиналом Мартіні, відкрив II європейську екуменічну асамблею в Граці. Там він молився з католиками в нижньоавстрійському бенедиктинському монастирі Мельк, а потім брав участь в богослужінні в кафедральному соборі св. Стефана разом з папським нунцієм в Австрії архієп. Сквічаріні і віденським архієп. Шенборном[29].

Нарешті, 21 квітня 2000 року, кажучи про перспективи взаємин між МП і католицькою церквою під час зустрічі з головою палати представників парламенту Королівства Бельгії Херманом Де Кроо, патріарх ще раз завірив іноземних гостей, що очолювана ним церква «не стане ізолюватися від західного світу і західного християнства». В ході бесіди, що відбулася в Свято-Даниловому монастирі, патріарх Алексій відзначив, що «екуменічні контакти на двосторонній основі будуть продовжені»[30]. Подібних прикладів можна було б привести дуже багато.

Будучи попереджений Богом через преподобного Феодосія Печерського у 2002 році про відступлення, чи спробує він що-небудь змінити в своєму житті і устрої всієї Російської Православної Церкви? Чи знайде він в собі сили встати на дорогу протистояння злу, що оточує його? У будь-якому випадку патріарх після своєї хвороби здавався вже абсолютно іншою людиною, яка не зможе жити так, як раніше.

Проте факт залишається фактом: патр. Алексій, що все життя молився з єретиками, ніколи не відмовлявся і не відмовився навіть після явлення преподобного Феодосія Печерського від своєї екуменічної єресі, відкрито, ex cathedra, визнаючи єретиків і не-християн «Церквою Христовою», тією церквою, до якої він відносив сам себе і до якої, отже, належать його послідовники.

28 серпня 2004 року. Божественна літургія в свято Успіння Пресвятої Богородиці. Голова «Папської ради із сприяння Християнській єдності» кардинал Вальтер Каспер в латинському богослужбовому одязі на чолі офіційної делегації Римсько-католицької церкви всенародно віщає, підносячи в дар ікону, і стоячи в цей час перед відчиненими Царськими вратами на солії храму, куди можна входити лише Православним священнослужителям.

Характерними для такого висновку явилися також останні в житті Алексія його екуменічні дії – організація і проведення з ініціативи саме керівництва РПЦ у 2006 році 3-5 липня в Москві всесвітнього самміту релігійних лідерів, проти якого відразу вийшли протестувати віруючі миряни. Навіть ЗМІ виокремили політичний, а не релігійний характер цього самміту. А у відповідь кореспондентам, які здивовано запитували про можливість спільних дій для несумісних за богословськими доктринами, релігій, митрополит Кирил (Гундяєв), тодішній керівник Відділу Зовнішньо Церковних Зв’язків РПЦ, заявив, що насправді у традиційних релігій існує спільний фундамент, який коріниться, мовляв, не у богословських істинах, а в моральності, і цей фундамент належить всьому роду людському, бо десять заповідей відображені в моральній природі людини самим Творцем, і на цій основі вони і можуть спілкуватися один з одним. А на самміті мова, згідно Кирила, ішла саме про сполучення моралі і політики, як єдиної умови збереження миру у світі, а засобом до цього пропоновано створити постійний міжрелігійний орган при ООН, який би велегласно міг заявляти про позицію світових релігій стосовно тих чи інших політичних процесів.

Шкода що про цей самміт, напевне, не знало керівництво США, коли направляло свої війська в Ірак, громити цю країну в пошуку зброї масового знищення, яку так і не було знайдено.

Також митрополит Кирил заявив, що стосунки між РПЦ і РКЦ розвиваються. Сам же понтифік Бенедикт ХVI-й послав на саміт представника, а сам висловив декілька побажань, одне учасникам саміту, а друге футболістам, бо він саме намітив з кардиналами дивитися напівфінал чемпіонату світу між футбольними командами Германії та Італії. Наприкінці самміту митрополит Кирил запитав, чи не будуть у когось зауваження до резолюції, а після паузи продовжив: «ваша мовчанка, дорогі браття, дозвольте мені розцінити як принципову згоду із змістом цього документу». Ці, а також інші подібні звернення до неправославних і нехристиян послужили спокусою для глибоко віруючих православних, оскільки багато хто з них має чітку межу тих, кого називати браттями: …хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати! (Мф. 12. 50)

Патріарх Алексій не зміг зійти з накатаної колії, що тепер у особі патріарха Кирила набирає оберти. Тому не дивним являється нинішній розкол в Російському Православ’ї, що в особі єпископа Діомида та багаточисельних православних в миру християн Росії викрив Московську Патріархію у ряді відступлень від правил життя Православних Церков. В молитві «Отче наш» ми просимо Бога визволити нас від лукавого, але при цьому щоб не ввів нас у спокусу. Але коли ми не хочемо звільнятися від лукавства, тоді Бог, щоб вся церква не облукавилася, попускає прийти до нас спокусам, які це лукавство виявлять і зроблять привселюдними. Тоді ми через сором та гоніння суспільства, яке не хоче терпіти нашого лукавства, відсікаємо від себе лукавство та лукавих членів церкви. Очевидно така ж ситуація склалася і навколо патріарха Алексія. У відповідь на звинувачення єпископа Діомида патріарх нічого кращого не знайшов, що би вчинити, як позбавити його сану на архиєрейському соборі 24-29 червня 2008 року. Результат цього можна було розрахувати. Пройшло небагато часу і патріарх загинув, а справа єпископа Діомида продовжується, і досить радикально:

Ввиду положения, сложившегося в Московском Патриархате после прошедшего Архиерейского Собора, я, управляющий Анадырской и Чукотской епархией Русской Православной Церкви епископ Диомид, основываясь на Священном Писании, Священных Канонах и учении святых Отцов, имея попечение о защите словесных овец Христовых, властью мне данной при рукоположении от пастыреначальника Христа делаю следующие определения:

1. Все решения прошедшего Архиерейского Собора, в том числе о лишении меня священного сана, признаю не имеющими канонической силы ввиду открытого исповедания участниками этого Архиерейского Собора основных положений ересей цареборчества, экуменизма и глобализма…

2. … ограждаю себя от евхаристического общения с патриархом Алексием II вследствие открытого исповедания им в «Определении...» Архиерейского Собора ереси цареборчества, осужденной святыми Отцами, а также вследствие открытого нарушения им 45-го и 65-го Правил святых Апостолов, в совершении им неоднократно экуменических молитв с еретиками и позволении еретикам действовать в Церкви как Православным священнослужителям. Также ограждаю себя от евхаристического общения со всеми архиереями, участниками прошедшего Архиерейского Собора …

3. Для ограждения Православных Христиан от цареборческой ереси, применяя право Православного епископа, провозглашаю анафематизм Недели Православия еретикам-цареборцам – патриарху Алексию II , митрополиту Смоленскому и Калининградскому Кириллу, митрополиту Минскому и Слуцкому Филарету, и всем их предшественникам, участвовавшим в антимонархическом февральском бунте 1917 года, и всем вместе с ними помышляющим, яко Православнии Государи возводятся на престолы не по особливому о Них Божию благоволению, и при помазании дарования Святаго Духа к прохождению великого сего звания в Них не изливаются, и тако дерзающим противу Их на бунт и измену, и всем отменяющим сей Православный анафематизм, – анафема, трижды!

4. Утверждаю, что производство церковного суда с определением меры церковного наказания за канонические преступления патриарха Алексия II и единомышленных ему в ересях цареборчества, экуменизма и глобализма архиереев, находится в компетенции грядущего Православного Собора поместной Русской Православной Церкви.

5. При отправлении уставных богослужений предписываю подчиняющимся мне клирикам осуществить полный возврат к текстам уставных церковных чинопоследований, используемых Русской Православной Церковью до февральского антимонархического бунта 1917 года.

6. Ввиду утраты канонических полномочий архиереями высших органов церковной власти Московского Патриархата вследствие их цареборческой ереси, что засвидетельствовано их анафематствованием, постановляю, – пребывая в лоне Русской Православной Церкви перевести на время разрешения догматических и канонических вопросов Анадырскую и Чукотскую епархию на самоуправление, то есть с ведением дел вне подчинения еретическому священноначалию.

7. В связи с анафематствованием архиереев, повинных в ереси цареборчества, постановляю считать их кафедры вдовствующими.

8. Ввиду отсутствия канонических полномочий у всех архиереев-цареборцев, в том числе архиереев высших органов церковной власти Московского Патриархата, что засвидетельствовано их анафематствованием, оставляю за собой право, имея архипастырскую заботу, осуществлять полномочное архиерейское окормление Православной паствы на вдовствующих кафедрах на время разрешения догматических и канонических вопросов в Русской Православной Церкви.

9. Призываю всех русских архиереев, повинных в ереси цареборчества и прочих ныне господствующих ересях, принести определенное Православной Церковью покаяние для обезпечения возможности восприятия ими канонических полномочий на совершение епископского служения.

10. Всех архипастырей, которые выразят желание исповедовать и проповедовать Православную веру без всякого догматического изъяна, а также пастырей, монашествующих и мирян, ищущих Православного архипастырского окормления, призываю обращаться в канцелярию Анадырской и Чукотской епархии по адресу: 686710, Россия, г. Анадырь Чукотского АО, ул. Партизанская, дом 7, кв. 16, епископу Анадырскому и Чукотскому

Категория: Разное | Просмотров: 728 | Добавил: isihia | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Мини-чат
500
Новые добавления
Файлы:
23 Октября 2010
Как правильно выйти ... (Книги)
24 Августа 2010
Дмитро Степовик. Іст... (Книги)
23 Июня 2010
Молитвенный щит (Молитвы)
23 Июня 2010
Иконы и молитвы в ра... (Молитвы)
Статьи:
04 Декабря 2010
Пост без прикрас (Мои статьи)
04 Декабря 2010
Христианский брак ес... (Мои статьи)
20 Ноября 2010
Как выбирать духовни... (Мои статьи)
11 Ноября 2010
Милостыня должна поп... (Мои статьи)
Сайты:
11 Февраля 2011
Псалтирь (Библия и христианская литература)
11 Февраля 2011
Молитвослов (Молитвы)
02 Декабря 2010
"СЛОВО" - ... (Полезные ссылки)
08 Ноября 2010
Миссионерско-апологе... (Похожие сайты)
В Нежине
Прогноз погоди в Ніжині
Ніжин на мапі світу
Наша кнопка

Смело масштабируйте картинку ;)
Лучше всего наш сайт смотреть через:
Copyright orthodox-nezhin.at.ua © 2020 |