І вже через тиждень, сидячи біля ілюмінатора, я роздивлялася пропливаючі під крилом літака вершини Альп, зелені поля і змійки річок. Маленький аеропорт біля підніжжя Західних Альп, автобус, і… Ось він, Турин - центр провінції П’ємонт, столиця Савойської династії (рід, що правив тутешніми місцями з XI століття), і у минулому, недовгий час - столиця всієї Італії. Батьківщина футбольного клубу «Ювентус» і відомих у всьому світі автомобільних заводів «Фіат».

Турин. Площа Кастело.

Сучасне індустріальне місто, де органічно сусідами стали античність і бароко, завжди повне туристів зі всього світу. Але ця весна у місті особлива. Нині Турин привабливий не лише своїми прекрасними музеями і палаццо, головна мета гостей Турину в ці дні - це відвідини Сидонської капели.

Саме в цьому храмі з 10 квітня по 23 травня виставлена для поклоніння найбільша християнська святиня - похоронні пелени, в які Йосип Арімафейський і жінки-мироносиці загорнули після хресних страждань і розп`яття Тіло Христове. Тонкий льняний плат, розміром приблизно чотири метри на метр, зберігає справжні відбитки тіла і лиця Ісуса Христа, і відомий як Туринська Плащаниця. У 1204 році Плащаниця була вивезена хрестоносцями з розграбованого Константинополя і після подорожей Європою зберігається в Сидонській капелі.

Тонкий льняний плат, розміром приблизно чотири метри на метр, зберігає справжні відбитки тіла і лиця Ісуса Христа

Виставляється святиня для поклоніння рідко, останній раз це відбувалося десять років тому, в 2000 році. Паломників безліч, але звичного для нас стовпотворіння немає, все розписано і продумано до дрібниць. Щоб потрапити у ці дні до Сидонської капели, потрібно заздалегідь зареєструватися на офіційному сайті Туринської Плащаниці , у якого, до речі, є і російська версія. Для тих, хто не встиг це зробити на батьківщині, зарезервувати час відвідин святині можна у Турині, у книжковому магазині на площі Кастело, перед собором. Тут пілігримам пропонують придбати на згадку про паломництво всілякі сувеніри: книги, ікони, фільми, репродукції Плащаниці. У магазині людно й покупці сувенірів шикуються в чергу. Біля капели безліч поліції і волонтерів у національних костюмах, чергують медики. Усі готові відповісти на будь-яке питання.

Наша інтернаціональна група зареєстрована на поклоніння до Плащаниці на восьму ранку. У групі православні паломники з Москви, Троїце-Сергієвої Лаври, із Молдови, Лондону і Києва. Домовляємося, що стоячи у черзі до Плащаниці, будемо читати акафіст Ісусові Сладчайшему і проспіваємо пасхальні стихири, але знову переконуємося у тому, що людина припускає, а Бог влаштовує. У цей ранній час народу виявляється зовсім мало, і ми майже бігом проходимо весь маршрут, який починається в підвалі Сидонської капели і завершується біля святої Плащаниці.

Перед тим, як увійти до капели, демонструється спеціально знятий фільм, у якому йдеться про частини Плащаниці, на яких відобразилися поранені і прободрені руки, ноги, тулуб, спина і лице Спасителя. Перегляд фільму виявися просто необхідний, адже на перебування перед святинею відводиться не більше трьох хвилин.

Підійти прикластися до святині, як прийнято в православній традиції, на жаль, не можна, тому що Плащаниця розміщена у вівтарній частині капели, на висоті близько трьох метрів за бронебійним склом, а перед нею встановлені спеціальні турнікети. Почесна варта гвардійців із двох боків, і пані, що читає у мікрофон молитву латиною. Але краще б вона мовчала!.. У ці хвилини так хочеться тиши!..

Плащаницю підсвічують з середини і ще здалека видно всі її деталі. Все саме так, як ми колись про неї читали і бачили під час перегляду фільму: неяскраві золотисто-коричневі відбитки Святого Тіла Христова, яке зазнало тортур і страту… Зовсім немає часу розглянути Плащаницю як слід, треба встигнути найголовніше - швидше помолитися, поки не попросили йти. Відчуваю себе Фомою, адже «блаженні ті, що не бачили і віруючі». Кладу з молитвою декілька поклонів. Дивно, але навіть чтиця не заважає, її начебто немає: тільки я і Господь. Час швидко спливає і нас просять йти, щоб звільнити місце для наступної групи паломників. Йти не хочеться, але такий порядок. Дізнаюся, що помолитися можна у кінці храму, перед виходом, або в центральному нефі храму.

Церква св. Максима Туринського (РПЦЗ)

Наш подальший шлях пролягає до святинь Мілану - грандіозного собору Дуому, базилік Сан Амброджіо, Сан Лоренцо, і церкви Санта Марія делла Граціє. Паломництво закінчується молитвами перед мощами святителя Амвросія Медіоланського, святих мучеників Гервасія і Протасія, а також мучениці Наталії.

Як правило, Ватикан відкриває доступ до святині кожні 25 років. У XX столітті реліквію відкривали на загальний огляд лише чотири рази.

Очікується, що наступного разу доступ до Туринської Плащаниці відкриється не раніше, ніж через 10 років.


Монахиня Херувима (Римська), Свято-Флорівський жіночий монастир, м. Київ

постiйна адреса статтi: http://culture.unian.net/ukr/detail/188767