Бог заборонив грати в шахи Сергій був душею компаній і відмінником у навчанні. Доки його мама не «знайшла» Бога в одній із численних релігійних організацій — до неї з часом долучилася вся родина. І все дуже змінилося: Сергій перестав сміятися, весь час цитує Біблію, не спілкується із друзями і навчається в університеті напівсили. Його молодшій сестрі, п’ятикласниці, заборонено гратися з однолітками, святкувати дні народження, ходити на фізкультуру й читати художні книжки. Сусіди лише перешіптуються: пропали люди!
Сергіїв Бог, з погляду «світської» людини, дуже дивний: він забороняє святкувати Великдень і Різдво (хоча ця секта начебто має за основу християнство), носити натільний хрест, оплакувати померлих, брати участь у виборах, визнавати Державний Прапор, Гімн і будь–яких керівників країни. Ця релігія забороняє читати «чужі» книжки, займатися спортом, служити в армії. Навіть рибалити чи сидіти біля вогнища, грати в шахи Сергій не може — його Бог проти. Не дозволено також робити переливання крові — навіть якщо це питання життя і смерті! — чи бути донором, звертатися до психіатра. Не рекомендують Сергієві пастирі й отримувати вищу освіту, а також спілкуватися з сусідами.
Релігійна спільнота, до якої потрапив Сергій та його родина, — одна з наймасовіших в Україні. Вона офіційно діє і активно розростається. А разом із нею — 34 тисячі інших релігійний общин в Україні.
Демократія чи вседозволеність?
Українські сектознавці кажуть: із такою кількістю релігійних організацій у нас очевидний перебір. «Мусимо констатувати, що сучасне українське законодавство у сфері релігійної свободи є одним із найліберальніших у Європі, — каже старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Олена Ліщинська, — під релігійні спільноти активно маскуються різні недоброякісні організації. І будь–який «підпільник Кіндрат», який проводить у себе на квартирі обряди, прирівняний в Україні до традиційних конфесій».
Відомий сектознавець, голова громадської організації «Культи й суспільство» Валерій Чабаненко запевняє, що своєю релігійною вседозволеністю Україна вже привертає увагу світової громадськості — у нас офіційно діє чимало церков, які заборонені у багатьох країнах. «Неприємно, що експерти в усьому світі зараз дуже багато говорять про Україну, — каже Валерій Чабаненко, — спеціалісти відкрито стверджують, що саме в нас зароджується релігійна «чума», яка може перекинутися й на Європу. Адже у нас релігійні організації можуть існувати, навіть не реєструючись. Як доказ того: Україна — це єдина країна в Європі, де існує Церква Сатани. І ці вчення набирають популярності! А крім нас, до речі, подібна церква легально діє лише у США».
Проповідники пішли у школу
Агітатори модерних богів не сидять склавши руки. Система проповідування «від дому до дому» діє вже десяток років. А останнім часом релігійні спільноти активно взялися за юних українців. «Молодь — найбільш привабливий контингент для залучення в секту, — каже редактор інтернет–видання «Україна сектантська» Володимир Носков, — адже вона соціально активна, схильна до максималізму. І при цьому має занижений критичний бар’єр для сприйняття інформації. Тому, в першу чергу, увагу місіонерів привертають студентські гуртожитки і першокурсники, для яких вступ до «вишу» — переламний момент у житті й психологічний стрес».
Релігійні неоспільноти організовують різноманітні літні табори, музичні фестивалі, з’явилися навіть «байкери–християни». Активно співпрацюють секти, запевняє Володимир Носков, із «молодіжними» структурами місцевої влади. «Уже стало недоброю традицією участь музичних гуртів «молодіжних служб» сект у щорічних святкуваннях Дня молоді й інших офіційних молодіжних заходах, — каже пан Володимир, — схема такої співпраці наступна: релігійні спільноти на волонтерських засадах беруть на себе всю організаційну роботу молодіжних заходів, які потім входять у звіти «молодіжних відомств».
Тенденція останніх років — активна співпраця релігійних спільнот зі школами (хоча законом це й заборонено). «У школі, де навчається мій син, регулярно проводять лекції представники однієї секти, — розповідає Оксана з невеличкого селища у Фастівському районі Київщини. — Ми з чоловіком проти — я не знаю, чому навчать ці проповідники мою дитину. Але на наше обурення вчителька відповіла, що не бачить у цьому нічого поганого, адже дітям дарують подарунки — олівці, лінійки. І лекції тривають. Щотижня упродовж 15 хвилин за рахунок якогось уроку проповідник проходить по всіх класах, щось розповідає, вони разом із дітьми моляться. Коли приходить проповідниця, моя дитина одна виходить у коридор. І так триває вже чотири роки». В Оксаниному селищі вищезгадана церква розгорнула справжню соціальну кампанію: ви можете безплатно вивчити англійську мову, відправити дитину на відпочинок (навіть за кордон!). Єдина вимога — ходіть у нашу церкву.
Валерій Чабаненко стверджує, що наступ на школи дедалі посилюватиметься, «бо це кузня адептів». «Усі релігійні культи знайшли спільну мову зі школами, — запевняє пан Валерій, — існує навіть законопроект про те, що релігійні організації відкриватимуть в Україні загальноосвітні школи. При цьому навчальні програми складатиме не Міносвіти, а сама релігійна спільнота, а держава буде це фінансувати».
Злочини на релігійному ґрунті — випадковість?
Методи просування «Божого слова» багатьма нетрадиційними церквами викликають занепокоєння у фахівців. За даними соціологічного дослідження Інституту соціальної та політичної психології, третині українців відомо про випадки негативного впливу «нетрадиційних» церков на інших людей або на них самих. «Діяльність значної кількості неокультів супроводжується масовими порушеннями закону, — каже Олена Ліщинська, — багато з цих релігійних учень принижують гідність особистості, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання, вживання наркотиків. Одним із негативних наслідків перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршання їхнього психічного стану. Безумовну шкоду здоров’ю членів неокультів завдає практика відмови від медичної допомоги, нанесення собі поранень і каліцтв. І особливе занепокоєння викликає залучення до неокультів дітей — вони залежні від батьків, а ті — від лідера групи. А ці люди часто будь–яку нісенітницю видають за педагогічну систему. А оскільки, за нашим законом, дуже важко довести, що релігійна група є деструктивною, то виходить, що діти абсолютно беззахисні. Їх навантажують морально, фізично, відбувається порушення режиму сну, харчування, не враховуються вікові особливості. Порушуються права дітей на освіту, на дозвілля і відпочинок». І хоча закон забороняє таку«самодіяльність», відповідальності ніхто не несе.
Нерідко релігійний фанатизм призводить і до трагічних випадків. Олена Ліщинська згадує про страшну драму кількарічної давнини, коли релігійний фанатик під час 40–денного посту голодом заморив до смерті трьох дітей та тещу (дружина, щоправда, змогла доповзти з останніх сил до людей, а сам «праведник» утік). У багатьох селах, де міцно освоїлися релігійні спільноти, батьки–віряни, сподіваючись на Бога, не звертаються до лікарів, якщо захворіла дитина, не дозволяють робити аналізи, не погоджуються на операції, а мами відмовляються від кесаревого розтину під час пологів.
Жахлива трагедія з релігійних причин сталася у Дніпропетровську кілька місяців тому: мама з молодшим сином молотком та гантелею по–звірячому забили до смерті старшого сина за те, що він не хотів із ними відвідувати певну релігійну організацію. «На жаль, державні релігієзнавці такі події трактують як «випадковість», — каже Василь Усенко, кандидат медичних наук, науковий консультант дніпропетровського центру «Діалог», — роками вперто стверджуючи, що ці трагедії ніяк не пов’язані з доктриною культу».
«Загальна сутність цих організацій полягає у здійснені психологічного насильства, — каже Олена Ліщинська. — Внаслідок чого у людей виникає культова психічна залежність». «Ненависть до «чужих» — компонент більшості доктрин неокультових організацій, — каже пан Усенко, — й її навіювання використовують для того, щоб, перш за все, ізолювати адепта від його родинного оточення, аби близькі не могли утримувати його від походів у церкву. Навіть якщо пастирі декларують «боротьбу за міцну родину», насправді йдеться лише про те, щоб обидва члени сім’ї відвідували «церкву» разом із дітьми».
Частенько релігійні спільноти підробляють «комерцією»: існує безліч фактів, коли до фондів організацій передають квартири, автомобілі, грошові заощадження, часто члени общини безплатно працюють на будівництві або ремонті молитовних домів і будинків пасторів, у виробничих «філіях» організації.
Кара — лише небесна
Наслідки такого впливу на свідомість українців передбачити неважко. «Ще наприкінці XIX століття всесвітньо відомий професор Бехтерєв дослідив нищівні для психіки наслідки перебування людей у неокульті Кіндрата Мальованого, — каже Василь Усенко. — Ще на початку 90–х років минулого століття шведські вчені повідомили про те, що в Швеції серед адептів неокульту, який є дуже поширеним в Україні, 63% мали досить суттєві психічні розлади, а чверть із них навіть робила серйозні спроби самогубства. Швеція була змушена державним коштом відправляти цих людей до США на лікування».
Покарати за таке в Україні практично неможливо. Формально держава має право припинити діяльність релігійної організації за незаконну діяльність. «Однак мусимо відзначити, що рівень правової самосвідомості українців поки що низький, закони існують лише на паперах, а взаємодія людей та організацій відбувається окремо від них», — каже Олена Ліщинська.
«Свобода віросповідання зовсім не означає вседозволеність. Міжнародними законами визнається право держави перевіряти, чи не завдає шкоди суспільству діяльність релігійної організації, — каже Володимир Хміль, голова громадського Інституту дослідження тоталітарних релігій та релігієзнавства. — Однак коли мова заходить про деструктивні релігійні організації, одразу знаходяться різноманітні захисники, для яких спроба провести законне розслідування виглядає як посягання на свободу совісті та повернення до тоталітаризму. А доцільним було б розмежувати протестантизм і новітні, справді шкідливі релігійні організації».
Прогалини в законах — теж не на користь українців: у нас, на відміну від низки країн Європи, Азії і СНД, досі відсутній закон про захист громадян від шкідливого психологічного впливу, психологічного насильства. «Засоби психо–технічного впливу на маси перебувають у вільному використанні — вони доступні для всіх. Це страшна і дуже ефективна зброя, — каже Василь Усенко, — і разом із неокультами в її безкарному використанні зацікавлені ті політики, які лобіюють інтереси неокультів. Зрозуміло, чому держава нас не захищає».
Жертвою може стати кожен
Звісно, далеко не всі релігійні організації пропагують насильство, агресію і «з’їдають» мозок українців. Традиційні для України церкви чимало роблять для суспільства. А в багатьох українських селах родини вірян — чи не єдині, де батьки не п’ють і вдало господарюють. Релігійні спільноти активно беруться за соціальні проекти — створюють дитячі будинки, притулки, будинки сімейного типу — те, чим держава займатися не поспішає.
Але, очевидно, небезпечні спільноти таки існують, і потрапити в їхні тенета, як запевняють психологи, може кожен. «За оцінками фахівців, потенційно небезпечними нетрадиційні культи є для 40% населення України, — каже Василь Усенко. — Залученим може стати будь–хто, бо наша уразливість зростає у біді та скруті. Фактично для неокультів кожна проблема, кожний людський гріх є засобом втягнення новачків. От вербувальники і обіцяють те, що найбільш бажане для людини: хворим — зцілення, самотнім — шлюб, бідним — підтримку, жадібним — багатство, пихатим — блюзнірство, улесливість, наркоманам — новий «кайф». І при цьому людям не кажуть, якою буде справжня ціна отриманого».
Як кажуть фахівці, формування сильної залежності від організації і лідера (учителя) нагадує наркотичну або алкогольну. І чим раніше рідні помітять зміни в близькій людині, яка була захоплена неокультом, тим більше шансів повернути її в сім’ю. Психологи кажуть, що найчастіше українці потрапляють у секти через порушені взаємини в родині — там їм пропонують замінник потрібного. Тому головне завдання для рідних — довести свою любов. Однак без допомоги професійних психологів не обійтися.
Марина ТКАЧУК
Джерело: "Україна молода"
N. B. УМ навмисне не вказує назви сумнівних релігійних організацій. За нашими законами, деструктивних культів не існує, і будь–яка зареєстрована релігійна спільнота користується цим у суді.
КОМЕНТАР
«Поняття «деструктивного культу» ввели самі журналісти»
Юрій Решетніков, голова Державного комітету України з питань національностей та релігії:
— Існування такої кількість релігійних спільнот в Україні пов’язане з великим відсотком релігійності українців — він значно вищий, ніж у Європі. Більшість релігійних організацій становлять спільноти православного та інших, традиційних для України, віросповідань. Вочевидь, що небезпечні релігійні організації не можуть офіційно існувати, адже вони відповідно до законодавства не можуть бути зареєстровані. І Держкомнацрелігії, і правоохоронні органи, безумовно, стежать, аби в Україні не з’явилися організації, які загрожують суспільству. До нас звертаються за реєстрацією релігійні спільноти, і якщо ми маємо сумніви в доцільності їхньої діяльності, то реєстрацію не даємо. А щодо постраждалих від релігійних вчень — то це дискусійне питання: до нас зверталися батьки, які вважали себе постраждалими через те, що їхня дитина стала римо–католиком чи пішла в православний монастир. Тому поняття шкідливості тієї чи іншої релігійної спільноти є доволі неоднозначним — часто оточення не сприймає релігійний вибір близької людини і вважає себе постраждалим.
Релігійні переконання — справа дуже делікатна. І ми маємо визначитися: або ми державу хочемо будувати демократичну, або — поліцейську на кшталт Радянського Союзу. Колись, за радянських часів, батьків позбавляли батьківських прав лише за те, що вони навчали дітей релігії. Сьогодні ж законодавство України відповідає загальноприйнятим демократичним стандартам. І загроз від існуючих релігійних спільнот я не бачу.
ДО РЕЧІ
Вікарій Київської Митрополії, єпископ Бориспільський Антоній назвав (інтерв’ю «Дзеркалу тижня» 14—20 липня 2007) найбільш небезпечні релігійні культи в Україні: «Свідки Ієгови», «Церква сайєнтології», «Товариство свідомості Крішни», «Білий лотос» і харизматичні релігійні групи, зокрема «Посольство Боже». «Деструктивність або тоталітарність сект визначається не їхніми віруваннями, а методами діяльності», — вважає єпископ Антоній.
