Пригадав одну газетну замітку про подорож українського журналіста до Іраку в часи правління Хусейна. Він розповідав, про те, що на вулицях Багдада можна безпечно ходити в будь-який час доби. За порядком невтомно слідкує поліція. Якщо знімаєш заборонені об’єкти, одразу підійдуть і попередять. Можливо й вилучать камеру. Але ніякого криміналітету, навіть вночі.

Щодо даної статті, то тут я би провів аналогію з Афганістаном. Це люди іншого способу мислення, іншого світобачення так би мовити... Це ісламський світ, де релігійна складова в житті людини відіграє вирішальне значення. Це зовсім не секуляризована Європа чи Америка. Для традиційного мусульманина (не ваххабіта) християни і юдеї є людьми Книги. Тобто вірують не зовсім правильно, але вірять теж в Одного Бога. З такими людьми мусульмани можуть жити мирно до тих пір, доки вони першими не розпочнуть бойових дій проти мусульман. Населення Іраку є в основному суннітами. Це традиційна течія ісламу. Є ще шиїти, це дещо так би мовити модернізована течія, додана, здається містика... Агресивними є лише ваххабіти, для яких невірними можуть бути навіть мусульмани інших (не ваххабітської) течій.

В даній ситуації виходить так, що американці (росіяни в Афганістані), тобто люди християнського віросповідання здійснили агресію на мусульманську територію. Більше того, вони в Іраку сприймаються фактично окупантами. Оскільки християни здійснили агресію, то ніхто особливо й не хоче розбиратися в тому, хто це зробив конкретно. Агресія переноситься на всіх, без винятку, християн. Як не шкода, але змінити ситуацію ми не в змозі. Це можуть зробити лише відповідні державні діячі.