Увесь зміст східної духовності лежить у Святій Літургії. Саме слово "лі-тургія" походить з давньогрецької мови і під ним розуміли "діло одного для до-бра цілої громади, загалу". Навіть сплачення податків, приношення жертви, служба у війську, релігійні обрядові ритуали тощо - це все називали одним сло-вом "літургія". Властиво, це останнє релігійно-сакральне значення Літургії є на сьогодні у християнській традиції основним. Отже, Літургія, як вважала первіс-на Церква, є "служба людей перед Богом"- Служба Божа, Євхаристійне жертво-приношення.

Літургія – найважливіше богослужіння,під час якого здійснюється святе Таїнство причастя (св. євхаристія), встановлене Господом нашим Ісусом Хрис-том у четвер увечері, напередодні хресних Його страждань. Умивши ноги Сво-їм апостолам, щоб показати їм приклад смирення, Господь воздав хвалу Богу Отцю, взяв хліб, благословив його, переломив і дав апостолам, промовляючи: "Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, що за вас ламається"; потім Він узяв ча-шу з виноградним вином, також благословив її і подав апостолам, промовляю-чи: "Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проли-вається на відпущення гріхів"; причастивши їх, Господь дав заповідь завжди чинити це таїнство: "Це чиніть на спомин про Мене".

В перші часи порядок і спосіб здійснення літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви вивчалися напам'ять. Потім з'явився і пись-мовий виклад апостольської літургії. З часом літургія поповнювалася новими молитвами, піснеспівами і священними дійствами, що порушувало в різних Це-рквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об'єднати всі існуючі чи-ни літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено в четверто-му столітті, коли припинилися гоніння на християн, і християнська Церква отримала можливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя (Вселенські Собори). В цей час св. Василій Великий записав і запропонував для загального використання складений ним чин літургії. Св. Іоан Золотоустий де-що скоротив цей чин. В основу цього чину була покладена найдавніша літургія св. апостола Якова, першого єпископа Єрусалимського.

Св. Василій Великий був архиєпископом Кесарії Каппадокійської (у Малій Азії). "Великим" його називають за великі подвиги на користь Церкви. Він залишив після себе багато церковних писань, багато молитов і церковних правил. Помер у 379 р.

Св. Іоан Золотоустий був архиєпископом Константинопольським. "Зо-лотоустим" його прозвали за особливу красномовність, з якою він проповідував Слово Боже. Він також залишив після себе багато церковних творів. Він трохи (у молитвах, які читали священики таємно) скоротив чин літургії св. Василія Великого, але суттєвих змін не допустив. Помер у 402 р. на засланні.

Божественна Літургія у візантійському обряді

Подібно до інших християнських літургічних сімей, візантійський обряд охоплює Божественну Літургію (Євхаристію), Таїнства хрещення, миропома-зання, подружжя, єлеопомазання, покаяння і священства; церковне Правило - утреню, вечірню і інші часи; літургічний рік із циклами рухомих і нерухомих свят та різні благословення і посвячення.

Колискою візантійського обряду є Константинопіль. Тут протягом сто-літь відбувся синтез, для якого вихідною точкою в ІV ст. був обряд Антіохії. Наприкінці IV ст. обряд Константинополя починає набувати стаційного харак-теру, що матиме визначальний вплив на форму Божественної Літургії. Його суть полягає в тому, що місцем, де звершується літургічне дійство, є місто: його вулиці, площі і конкретний храм, до якого у процесії прямує вся церковна спі-льнота, щоби в ньому служити Євхаристію. Ці численні стаційні моління зали-шили глибокий слід на Божественній Літургії та інших службах візантійської традиції.

Церкви візантійської традиції відправляють Божественну Літургії (Слу-жбу Божу) у трьох відмінних видах:

Літургія св. Івана Золотоустого, яка звичайно відправляється у майже всі неділі та будні

Літургія св. Василія Великого ідентична попередній, за винятком інак-шої, дещо тривалішої, євхаристійної частини; відправляється загалом до десяти разів на рік

Літургія напередосвячених Дарів відрізняється тим, що немає освячення Дарів протягом самої служби, а вірних причащається часточками, освяченими під час Літургії у попередню неділю; відправляється лише у середи та вівторки протягом Великого Посту і у перші три дні Страсного Тижня.
Літургія св. Василія Великого за своїм змістом і порядком однакова з Літургією св. Івана Золотоустого. Відмінність її від останньої полягає ось у чо-му:

Молитви, які священик читає таємно (про себе) у вівтарі (особливо єв-харистійні), значно довші, а тому і співання на цій Літургії бувають протяжні-шими.

Слова Спасителя, якими Він встановив таїнство св. Євахаристії, виго-лошуються так: "дав святим Своїм Ученикам і Апостолам і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.."і затим: "дав святим Своїм Ученикам і Апостолам і сказав: пийте з неї всі, це є Кров Моя..".

Замість піснеспіву: "Достойно є, і це є істина..." співається особлива пі-сня на честь Божої Матері: "Тобою радується, Благодатная, всякая твар, ангель-ський Собор, і чоловічеський рід..."

Крім того, на Літургії св. Василія Великого, яка відправляється у Вели-кий Четвер, замість "Іже херувими" співається: "Вечері Твоєї Тайної, Сину Бо-жий...", а у Великодну Суботу: "Нехай змовкнуть усякі уста людські..."

Літургія св. Василія Великого відправляється тільки десять разів на рік: в навечір'я (напередодні) свят Різдва Христового і Хрещення Господнього (або у дні цих свят, якщо вони припадають на неділю чи понеділок), 1 січня - день пам'яті св. Василія Великого, у п'ять недільних днів Великого посту (без Верб-ної неділі), у Великий (Великодний) Четвер і у Велику (Великодну) Суботу Страсного тижня.

Тепер перейдемо до розгляду питання Проскомидії.

"Проскомидія" – слово грецьке і означає принесення. Так називається перша частина літургії від звичаю давніх християн приносити хліб, вино і все необхідне для звершення літургії. І як засвідчують давні літургійні документи, християни, збираючись на Літургію, приносили зі собою хліб, вино, олію, мед, овочі тощо і жертвували їх Господеві. Частина цих жертвованих приносів слу-жила для євхаристійних цілей, а решту використовувалося для гостин любові, так званих "агапе". З часом через різні обставини ці "приноси", як і "агапе", від-пали, проте, християни самі почали дбати про утримання храмів, церковного клиру, бідних членів своїх громад. Таким чином "дароприношення", крім євха-ристійно-літургічних цілей, приймає ще й харитативний характер. Всенародне дароприношення було виявом любові християн до своєї Церкви, до її духовенс-тва і всіх тих, ким опікувалася Церква. Таким чином церковна спільнота твори-ла одне Тіло, члени якого доповнювали одні одних.

У 5-6 ст. Церква залишає давню традицію приношення дарів і проско-мидія стає актом приготування, молитви і приношенням євхаристійних дарів виключно священнослужителями. Хоча молитва проскомидії має давній відби-ток, адже священик молиться "за тих, що принесли, і тих, за кого принесли", а в анафорі Літургії Св. Василія Великого предстоятель молиться за " тих, що дари тобі принесли, і тих, за кого, ким і ради кого їх принесли... тих, що плоди при-носять і добро творять у святих твоїх Церквах... пам'ятають про вбогих...воздай їм твоїми багатими і небесними даруваннями".