Розділ ІІ Практичне втілення національної ідеї
2.1. Заходи до реалізації самостійної України
У маніфесті „Самостійна Україна“ виголошеному Миколою Міхновським 1900 року у Полтаві і Харкові головна увага звертається на міжнародне визнання української держави починаючи з 1654 року [27]. Дмитро Донцов (з 1917 року доктор правознавства) 1917 року видає „Історію розвитку української державної ідеї“, в якій початок української державності починається з Русі Х століття, своє продовження знаходить в королівстві Галичини і Володимирії, Гетьманщина 1654-1734 років [8; 8] свідчить про значно ширше бачення державницької традиції України.
Дмитро Донцов встановив, що наша історія знає менше перерв ніж загально прийнято думати. Так, татарська неволя тривала лише 80 років (від 1240 до 1320 років), коли бере початок доба литовсько-руської держави, де наш елемент панував не лиш культурно, релігійно й мовою, а політично і військово. Панування Польщі тривало на лівобережжі теж 80 років (1569 до 1648 років) від Люблінської унії до Б.Хмельницького [6; 24].
Підставою до написання дослідження з історії української державної ідеї став виступ на ІІ Всеукраїнськім студентським з’їзді липня 1913 року в Львові. Головними ідеями цього реферату стала критика: ідей Драгоманова в плані автономії України у складі ліберальної Росії; програми Кирило-Мефодіївського товариства, яка передбачала федеральний устрій України в межах Росії. Головною пропозицією було право на визначення політичне (не культурне) „Сучасне політичне положення нації і наші завдання“ [15; 73-75]. Особливістю виступу Дмитра Донцова був наголос на міжнародній ситуації, яка склалася станом на 1913 рік – напередодні першої світової війни. Передбачаючи конфлікти, які стануть основою воєнних дій між Австрії і Німеччини проти Росії, Дмитро Донцов визначив сучасне політичне положення нації і визначив наші завдання — політичний сепаратизм, що відповідає інтересам української нації [15; 85]. Росія „поставила нас перед дилемою: або цілковита національна смерть, або безпощадна боротьба [15; 90].
Таким чином, порівнюючи виголошені промови М.Міхновського і Д.Донцова, дають підстави стверджувати, виголошений реферат мав більше значення для організації боротьби за українську самостійність, ніж декларативні положення „Самостійної України“.
Показово, що 1915 року з метою проведення мобілізації і підготовки українських юнаків Східної Галичини для служби в легіоні УСС, командування Коша залучило до співпраці Дмитра Донцова. Тоді і почалося масове поширення стрілецької ідеології серед народних мас [2; 15]. З 1913-1918 роки Дмитро Донцов співпрацює з львівським часописом „Шлях“, за визначенням О.Багана це була не лише трибуною студентства і стрілецтва, а й українського модернізму, націоналізму і окциденталізму [15; 38].
Після поразки державотворчих змагань 1917-1920 років, виникла потреба створити нову силу, здатну реалізувати національну ідею – самостійну Україну – Українська Військова Організація попередниця Організації Українських Націоналістів. Головним ініціатором створення такої сили був полковник Євген Коновалець. Для поширення національної ідеї Дмитро Донцов очолив найавторитетніший українських журнал „Вісник“ [15; 49]. Це забезпечило швидке поширення ідей націоналізму [19; 10], що значно пожвавило реалізацію української справи. Свідчення про повагу Євгена Коновальця до Дмитра Донцова читаємо у листуванні з секретарем ПРУН-у В.Мартинцю від 13 серпня 1930 [19; 198], 21 серпня 1930 року [19; 203].
Необхідно зазначити, що Д.Донцов не входив до політичної організації ні УВО, ні ОУН зосередивши свою діяльність на публікаціях присвячених розкриттю сутності більшовицького режиму, і несумісності такої влади для української нації. Паралельно розкриваючи національні риси і особливості, які є взаємовиключні і протилежні радянському світогляду.
Переважно творчість др. Дмитра Донцова розглядається у 20-40-ті роки, в період активної діяльності на чолі головного редактора ряду провідних українських журналів. Проте існує низка публікацій післявоєнного етапу в яких подається бачення тих проблем, які мають практичне значення. Зокрема, статті присвячені прославленню історичних героїв України Хмельницький, Мазепа, Гонта, „генерал“ Петлюра, Скоропадський, Чупринка-Шухевич, вояків Української Повстанської армії, як славних „лицарів святих“. Проблеми виховання сучасної молоді, ці та інші теми порушуються у статтях есе „Слово до молоді“, „Демонократи Заходу, Москва і наші прогресисти проти Націоналізму“, „Розклад СССР і еміграція“, „Демократичні фарисеї і націоналізм“ та багатьох інших публікаціях.
Паралельно із політичними ідеями Д.Донцов розглядав літературні твори. На початку ХХ століття Дмитро Донцов досліджував великих українських письменників як: Олекса Стороженко, Леся Українка, Іван Котляревський, філософа Григорія Сковороду, які мало вивчалися або ігнорувалися тогочасною інтелігенцію. Проте головним досягненням став новий підхід до вивчення творчості цих авторів – з позиції ідеалів великого щастя, ідеалів, змагання ризику, самопожертви. Д.Донцов так визначає свій метод: „Підхід до далекий від підходу так званих „фахових критиків“ чи літературознавців, яких інтересує не етика чи естетика вірша, а його техніка і механіка [16; 8-9]. Праці „Туга за героїчним“, „Правда прадідів велика“ відображають зразок такого підходу вивчення літератури.
Ця практика дозволяє бачити в творах не інформаційних матеріал, опис певної ситуації чи проблеми, а відчути ту епоху, звичаї, порядки, спосіб життя і характер написаного.
2.2. Порівняння націоналізму Д.Донцова з іншими варіантами „націоналізмів“
На сьогоднішній день існує спеціалізована література присвячена аналізу політичної думки націоналістичного спрямування. Найвідомішою є монографія Георгія Касьянова „Теорії нації і націоналізму“. Автори зазначає, що вихід праць ідеологів ОУН Ю.Вассіяна, М.Сціборського та інших у 1920 – 1930-ті роки призвели до ідентифікації українського націоналізму з ОУН [21; 305]. Окрім Українського Націоналізму Дмитра Донцова і теоретиків ОУН Г.Касьянов ідентифікує три моделі нації: народницька (М.Грушевського), консервативно-елітаристична (В.Липинський), класово-соціалістична (українські соціалісти та націонал-комуністи) [21; 317].
Націоналізм Дмитра Донцова відрізняється від традиційної схеми М.Грушевського. Підхід Михайла Грушевського до історичного розвитку розглядається через народницько-соціальну методику, недооцінка моменту державницького і провідницького. Характерно це спостерігається в „Ілюстрованій історії України“ стосовно діяльності гетьмана України Івана Мазепи. Дмитро Донцов дав визначення ролі гетьмана Івана Мазепи: „твердження професора про „антинародність“ Мазепи були цілком неправдиві [13; 152].
Про розбіжності з В.Липинським Дмитро Донцов зазначав: „Липинський твердив, що Україна (з Білорусю) творять з Московщиною одну цілість, яку він звав „Руська земля“, та що нарід український є галузкою одного „народу руського“ („Державна Думка“, 1952, 7-8). Цю мітичну цілість України (із Білорусю) і Московщини протиставляв він, як щось окреме – европейському Заходові. … „Липинський твердив, що українці й москалі – „братні нації“; що вони рідні брати по крови, духу і культурі“. Моя думка була протилежна: що „москалі – чужі люди“, чужа нам нація і по культурі, і по духу, і навіть по крови. Липинський підкреслював конечність для України союзу з Московщиною („союз трьох Русей“) [13; 141].
Автор дослідження не бачить підстав для поєднання в одну категорію (за класифікацією Г.Касьянова) Український Націоналізм Дмитра Донцова і роботи українських націоналістів безпосередньо пов’язаних з ОУН, для прикладу „Націократія“ М.Сціборського, бо:
Дмитро Донцов починав систематизувати історичну українську традиційну спадщину за довго до створення ОУН, і характер його творів не містив організаційного політичного забарвлення.
стиль написання М.Сціборського „Націоналізму“ виходив із порівняння і принципів таких режимів як демократія, соціалізм, комунізм, фашизм, диктатура і націократія – домінуючих термінів державних режимів епохи ХХ століття.
У „Націології“ М.Сціборського якісно відмінні визначення понять. „Для українського націоналізму – Українська Нація є вихідним положенням чинності та цільовим означенням усіх його прямувань“. (Розділ VI. Націократія, Ідеологічні підстави нації) [28]. Для Націоналізму Д.Донцова підставою українського націоналізму є традиційність. Нація як зазначено у М.Сціборського є „абсолютною ідейною і реальною цінністю“. Хоча у Дмитра Донцов нація має два світогляди: світогляд провідної верстви (панства) і світогляд народних мас (плебеїв), які перебувають у суспільній ієрархії. Влада має здійснюватися повідною верствою, метою яких постає задоволення потреб, які ставить перед нацією необхідна дійсність, в умовах і в спосіб національних традицій.
У передмові до „Духу нашої давнини“ Д.Донцов самостійно ви значив відмінність між запропонованими вище націоналізмами: ідеї цієї книги засадничо інакші від ідей демократії, клясократії або націократії. Ці останні рвуть з духом нашої давнини – як драгоманівці, висуваючи гасла інтернаціональної демократії, марксизма, продонізма чи соціалістичного російського народництва (Маркс, Лавров, Чернишевський) намагаються погодити свій „націоналізм“ з ідеями Грушевського і Драгоманова, з ідеями західноевропейського парламентаризму („Націократія“) або як консерватисти, тримаються інтернаціонально-демократичних ідей „братерства народів“ (програма „союзу трьох Русей“), далекій нашій історичній давнині“ [6; 6]. Дмитро Донцов протиставляє цим націоналізмам ідею суспільної ієрархії.
Саме про ідею провідної верстви нам відомо з „Духу нашої давнини“. Д.Донцов протиставляє цю верству міфічному демосу, масі (демократія), одному класу (класократія за зразком більшовизму), партійно-політичній програмі (націократична монопартія) [6; 6].
Др. Д.Донцов надає перевагу ідеї станового республіканізму, як західноевропейській засаді самоуправи (Підстави нашої політики) [15; 144]. Хоча всі суспільно-державні установи – парламенти, партії, трибуни, армія, фабрики, верстати, хутори й церковні символи, культурні установи – все це бездушне тіло нації, коли неодушевлено тою нематеріальною творчою енергією, якої є осередком правляча верства [6; 137].
Розділ ІІІ Значення Націоналізму Д.Донцова для сучасної нації і політики
3.1. Сучасне завдання української нації
Радянська епоха спричинила негативний відбиток на український світогляд, свідомість і спосіб життя. Радянські реалії розвивали саме плебейську форму свідомості української нації: пасивність у державних справах, пасивність у громадському житті, описовий характер в науці, інертність у дослідженні української спадщини і культивуванні національних традицій. Ситуація, яка склалася на сьогодні є ідентичною із ситуацією, яка існувала станом на кінець ХІХ ст., з тією відмінністю, що школа Драгоманова тепер носить назву школи пострадянської доби.
Дмитро Донцов виділив риси української народної вдачі: далекість від хамської заздрості і духу егалітаризму, сильно розвинене почуття гумору, глибока повага перед установами, на яких тримається суспільна дисципліна; до родини, до приватної власності, до державного авторитету, до церкви [15; 236]. Будь-які заходи, які намагаються ліквідувати встановлений порядок є ворожим до національної ідеї і в першу чергу українській нації. Досвід радянського минулого переконливо засвідчив шкідливість для України практики союзу з „братньою Росією“ зокрема, і плекання неевропейських традицій в цілому.
Важливо наголосити, що нація це не є математичною сукупністю індивідів, які проживають на певній території, об’єднані культурними, етнографічними особливостями. Існування нації за Націоналізмом Д.Донцова визначаться сприйняттям того ідеалу, який ґрунтується виключно на засадах традиційності і українського змісту.
На думку автора, зараз в Україні існує дві свідомості, які належачи до протилежних, взаємовиключних світоглядів, що є причиною низки непорозумінь. Радянська спадщина, що виховала людей у дусі марксизму-ленінізму, комсомольського світосприйняття. Вихованці такої системи, в переважній більшості, перебувають при владі, освітніх, наукових закладах, інших державних установах, продовжуючи по суті розвивати ті ідеали радянського буття, на яких будувалося і в умовах яких виховувався їхнє світосприйняття. Наочним прикладом є ворожість до приватизації, неприйняття реформ спрямованих викорінити радянську спадщину: перейменування вулиць названих на честь більшовицьких ватажків, видання наукової і науково-популярної літератури, яка викриває злочини радянського режиму або героїчну боротьбу Українського народу за незалежність; виховання молоді й учнів в атмосфері патріотичної гордості і т. д..
Національна свідомість, яка ґрунтується на підставах українських порядків, історії, застосуванню змісту традицій у сучасному житті. Варто зазначити що обидва світогляди мають провідну верству і провід. Але один із них не є українським (це радянський світогляд), що означає неналежність до національно ідеї.
Сучасним завданням української нації і наше політичне завдання є поширення національних ідеї і витіснити радянські елементи з суспільного життя, суспільних форм свідомостей: (філософії, науки, державного управління, взаємовідносин у суспільстві, розвитку культурної спадщини традиційної України, европейської інтеграції в політичному і культурному просторі). 3.2. Український націоналізм Д.Донцова і політика України
Аналізуючи внутрішню форму правління України слід зазначити, що не вона є причиною політичних криз, тобто перерозподіл владних повноважень не змінить ситуацію на краще. Вся відповідальність за події в державі лежить на провідній верстві. Пряма залежність і відповідальність накладається на народ України. Це є одним із головних догм Українського Націоналізму Дмитра Донцова.
Державна політика у сфері европейської інтеграції, військової організації НАТО, освітнього простору (Болонський процес) має національних характер. Ігнорування цих процесів, затягнення чи зволікання може призвести до повторення ситуації 1917-1918 років, коли з обранням неправильного союзника між воюючими блоками першої світової війни українська державність була змушена капітулювати. Соціалістична спрямованість України (підвищення соціальних виплат чи державної допомоги, замість створення умов повноцінної праці), призводитиме до повернення на радянську модель суспільного буття. Український народ втрачатиме властиву йому ініціативність у державних, господарських (підприємницьких) чи громадських справах; натомість виховуватиметься пасивність і сподівання на державну підтримку. Така політика поверне українську націю до стану середини ХІХ – початку ХХ століття. Держава має сприяти підтримці малого та середнього бізнесу, сприяти діяльності профспілок, вкладання коштів у проекти, які відроджують Українську славу у традиційних сферах – культурних зв’язках, освіта, наука, інноваційні технології і т. д..
Український Націоналізм Д.Донцова не є політичною програмою спрямовану проти певного режиму або на досягнення певної мети, яка має визначений об’єкт. Націоналізм є світоглядом, що розглядає українських історичних процес через традиції, боротьбу за свою державність і внутрідержавні конфлікти.
Ідеологія ОУН, чітко формулювалася в рамках і на основі націоналізму Д.Донцова, про це свідчить як мета — Українська Соборна Самостійна Держава так і форми організації цієї боротьби (провідне місце Проводу в організації боротьби, створення УПА, продовження діяльності за кордоном, на еміграції, поширення відомостей про державу Україна). ОУН виступала як сила, що боролася за українську ідею між двома потужними світовими державами у другій світовій війні. Відданість ідеї дали право до визнання української держави 1991 року світовою спільнотою, що свідчить про недаремні жертви кращих Синів України, що поклали життя за Україну.
Висновки
Ідеологія Українського Націоналізму доктора правознавства Дмитра Донцова має величезне значення для національної ідеї і боротьби за самостійну Україну. Наукова цінність ідейно-теоретичної спадщини полягає у систематизації й впорядкуванню української традиційної політичної й літературної думки, що стала основою для створення схеми історичного розвитку української нації і держави в основі якої лежить українська державна самостійність. Дмитро Донцов створив наукову систему української нації, держави. Ця система є українським світоглядом, оскільки в Українському націоналізму розкриваються процеси притаманні українцям, їхньому способу життя і світогляду на основі традиційної української школи. Ідеї Націоналізму не є вузькими і самодостатніми в межах України. Методологію складає західноевропейський досвід філософії, соціології, історії й права, що інтегрується в загальну схему українського історичного процесу. За українським націоналізмом виокремлюються чіткі критерії і підстави існування незалежної України: европейська культурна спрямованість, плекання европейських засад управління у поєднанні з українським традиціями і світоглядом; друге повне відокремлення від Москви як цивілізації чужої за змістом і формою Україні.
1. Враховуючи існування низки дефініцій поняття нація серед української націоналістичної літератури визначення Д.Донцов є таким: Нація — скупчення мільйонів воль довкола образу спільного ідеалу. Таким ідеалом для українців є „споріднена праця“ Григорія Сковороди, суспільна ієрархія, виокремлення провідної верстви народу не за класовим чи соціальним походженням, тільки за психічним та типологічними ознаками.
2. Український націоналізм розрізняє два види націй: нації культурні і політичні. Українці є нацією політичною. Націоналізм являє собою утримання і захист держави. У Дмитра Донцова записано: Соціально, економічно, культурно і політично Україна має бути сама собою, не частиною цілого – ось є проста програма націоналізму. Націоналізмом є державна політика заснована на традиційних підставах управління. Це республіканська форма правління і провідна верства. Український Націоналізм Дмитра Донцова цілком правомірно можна вважати українською національною ідеєю.
3. Націоналізм Д.Донцова не був політичною програмою чи маніфестом, інструкцією введення боротьби чи спрямованим на певний режим, на чітко окреслений об’єкт. Це — світоглядом, що має на меті відродити державні позиції українців у формі традиційний і політичного змісту. Практичним втіленням ідей Д.Донцова став легіон Українських Січових Стрільців, ідейну основу яких означив саме Д.Донцов. Редагування низки найпопулярніших українських журналів, головним з яких був „Вісник“ („Літературно-Науковий Вісник“). На основі публікацій і досліджень з історії української держави формувалась ідейна боротьба Організації Українських Націоналістів, а пізніше Української Повстанської Армії, що стало яскравим прикладом практичності ідеології Українського Націоналізму. Дмитро Донцов активно співпрацював з полковником Євгеном Коновалцем, Головним Отаманом Симоном Петлюрою, що свідчить активну державну позицію у боротьбі за українську державу.
4. Від початку ХХ століття в Україні існували різні теорії нації і націоналізму, серед яких варто відзначити ідеологію М.Грушевського, М.Драгоманова, М.Міхновського, М.Сціборського, В.Липинського. Аналіз цих концепції доводить існування розбіжностей з Націоналізмом Д.Донцова, а тому говорити про спільність ідей (за винятком окремих положень) не доводиться. Різноманітність націоналістичних доктрин свідчить про розвиток наукового потенціалу, проте головним критерієм будь-яких наукових досліджень виступає саме практичне застосування і дієвість.
5. В Україні з моменту відновлення незалежності України діють дві зовсім протилежні світогляди: національний і радянський. Радянський світогляд за своєю формою і сутністю не є соціалістичним, а відтак не може претендувати на національну ідею. Разом з тим паралельне існування радянського і національного (українського) світогляду є причиною більшості конфліктів усіх сфер державного і громадського життя. Витіснення радянських елементів із суспільного вжитку є головним завданням української нації, для подальшого великого майбутнього України.
6. Україна належить Европи, европейської традиції будівництва держави, европейського способу життя, а отже має бути включена до европейської політики на континенті. Інтеграція України в Европейський Союз, входження до НАТО, Болонський процес відповідають і є складовими як національної політики так і Українського Націоналізму Дмитра Донцова. Обов’язковість виконання державного курсу спрямованого на европейську інтеграцію є безальтернативним і єдиним оптимальним шляхом для розвитку української культури, нації держави.
Місце Українського Націоналізму Д.Донцова свого часу було провідним і відіграло вирішальну роль у боротьбі за українську державність. Д.Донцов оформив, склав у систему український традиційній досвід, який стосувався визначення нації і націоналізму. Значення ідейної спадщини Дмитра Донцова можна прирівняти до значення фундатора німецького націоналізму Фрідріха Ліста, який у суперечці з Карлом Марксом доводив необхідність для об’єднання Німеччини саме націоналізму, а не комунізму. Український Націоналізм є основою Національної Ідеї України, оскільки теорія і практика дієвості доведена традиційною українською думкою, збройною боротьбою і практичним результатом цієї боротьби – незалежна Україна.
Список літератури
1. Бочковський О. Вступ до націології. – Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1991-1992. – 338 с.
2. Великочий В., Гаврилів Б. Дмитро Вітовський (1887-1919 рр.): документальний нарис. – Коломия: Вік, 1997. – 74 с.
3. Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф. – Львів: ЛА „Піраміда“, 2001. – 208 с.
4. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. – Торонто, Онт. – Гомін України, 1958. – 295 с.
5. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій; Дух нашої давнини. – К.: МАУП, 2005. – 568 с.
6. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991.
7. Донцов Д. Єдине, що є на потребу. – К.: Докор, 2002. – 64 с.
8. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. К.: Т-во Знання України, 1991. – 48 с.
9. Донцов Д. Заповіт Шевченка: доповідь виголошена на Шевченківській Академії в Торонто 9 березня 1950 року. – К.: МКУН, 1999. – 12 с.
10. Донцов Д. Клич доби: Твори репринтне відтворення Лондон, 1968.
11. Донцов Д. Незримі скрижалі Кобзаря (містика лицарства запорозького). Торонто: Гомін України, 1961.
12. Донцов Д. Правда прадідів велика. – К.: Українська видавнича спілка, 2004. – 104 с.
13. Донцов Д. Рік 1918, Київ: Документально-художнє видання / Упоряд.: К.Галушко. – К.: Темпора, 2002. – 208 с.
14. Донцов Д. Росія чи Европа та інші есеї. – К.: Докор, 2005.
15. Донцов Д. Твори. Том 1. Геополітичні та ідеологічні праці. – Львів: Кальварія, 2001. – 488 с.
16. Донцов Д. Туга за героїчним: Постаті та ідеї літературної України. – К.: Веселка, 2003. – 101 с.
17. Донцов Д. Хаос сучасності і молодь. – К.: ІНД, 2000. – 40 с.
18. Європейська та українська культура в нарисах: Навчальний посібник. За ред.. І. Цехмістро, В. Штанько, В. Старовойт, В.Леонтьєвої. – К.: центр навчальної літератури, 2003. – 320 с.
19. Є. Коновалець „Я б’ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки…“. Невідомі документи Організації Українських Націоналістів. Рік 1930: Документально-наукове видання / Передм. А.Кентій, В.Лозицький. – К.: Темпора, 2003. – 272 с.
20. Життя і смерть полковника Коновальця. Документи. Матеріали. Спогади. Щоденники. Листи. Фотографії. – Львів: Червона Калина, 1993. – 329 с.
21. Касьянов Г. Теорії нації і націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
22. Кант І. Критика чистого розуму / пер. з нім. та приміт. І.Буроквського. – К.: Юніверс, 2000. – 504 с.
23. Кант І. Рефлексії до критики чистого розуму / пер. з нім. та приміт. І.Буроквського. К.: Юніверс, 2004. – 454 с.
24. Квіт С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет: Монографія. – ВЦ "Київський університет", 2000. – 260 с.
25. Кухта Б. З історії Української політичної думки першої половини ХХ ст. Навчальний посібник. – Львів: Кальварія, 1999. – 202 с.
26. Маланюк Є. Книга спостережень: Фрагменти від Кобзаря до нації. – К., 1995.
27. Міхновський М. Самостійна Україна. – Київ, 2000.
28. Сціборський М. Націократія / www.ukrlife.org
29. Попович М. Нариси історії культури України. К.: „АртЕк“, 1998.
30. Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм / Пер. з англ.. Г.Касьянов. – К.: Основи, 1998. – 479с.
|
