Такий образ гетьмана став можливий після того, як Україна стала незалежною державою, після того як у нашій державі з’явилось підґрунтя до утворення Помісної Православної Церкви. До цього, триста років, на рівні держави гетьмана Мазепу таврували зрадником, а Російська Православна Церква щороку виголошувала йому анафему та проклинала у першу неділю Великого Посту. Але історичні факти ставлять все на свої місця.

Серед вітчизняних істориків, які досліджували постать гетьмана Мазепи і його період правління, слід назвати таких як Апанович О. М., митр. Іларіон ( Огієнко ), прот. Юрій Мицик, митр. Димитрій ( Рудюк ),В. Шевчук, Н. Яковенко, і багато інших. Ціль даного дослідження полягає у тому, щоб підкреслити особливу роль гетьмана Івана Мазепи у розбудові нашої держави, щоб ми могли використати його ідеї та устремління на сучасному етапі формування нашої історії. Його образ дійсно був сплюндрований на протязі трьох століть, і продовжують спотворювати ті, хто не любить усього українського. Отже, урочисто відзначаючи 370 – річчя з дня народження і 300 – річчя з дня упокоєння Івана Степановича Мазепи, ми повинні пам’ятати його вклад у політику,
культуру, церкву, пам’ятати його як дійсного сина свого народу.

Іван Мазепа народився 20 березня 1939 року в хуторі Каменка ( зараз село Мазепинці ), що не далеко від Білої Церкви на Київщині, у родині української шляхти. Його батьки Степан і Марія дали гарну освіту своєму синові. Ще молодим Іван, закінчивши Києво – Могилянську колегію, був відправлений до Європи вивчати військову справу. Він навчався у Голландії, Франції, Німеччині, Італії, де досконало оволодів мовами. « Крім української, гарно володів російською, польською, латинською, французькою, італійською і татарською мовами, читав твори західноєвропейських авторів, мав велику бібліотеку » [ 6, с. 235 ]. Вивчивши основи фортифікації, гарматну справу та інші науки, Іван Степанович поступає на службу до польського короля. Через постійні придворні інтриги він лишає служіння полякам і повертається в Україну.

В кінці шістдесятих років XVII століття повернувшись на Правобережжя, І. Мазепа іде на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка ( 1627 – 1698 ). Ця служба закінчується тим, що він попадає у полон до запорожців, які видають його лівобережному гетьману Івану Самойловичу ( ? – 1690 ). Мазепа стає довіреною людиною гетьмана, і через декілька років отримує посаду генерального осавула. В результаті антигетьманської змови генеральної старшини, Самойлович був зміщений та засланий до Сибіру, а на його місце було обрано нового гетьмана – Івана Мазепу.
У 1700 році почалась Північна війна. З одного боку виступала Росія на чолі з царем Петром І, з іншого – Швеція з королем Карлом ХІІ. Знаючи, до чого призведе перемога Петра, який планував знищити будь – яку державність на території України, знищити козацтво, гетьман Мазепа приймає рішення перейти на сторону Швеції. Ми повинні шанувати не тільки дні перемоги, але і пам’ятати дні поразки. Цей перебіг подій виявився поразкою не тільки Мазепі, Батурину, а й усій Україні. Слід зазначити, що гетьман не був одиноким у своїх поглядах. Його підтримали чотиритисячне військо та близько восьми тисяч козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, і підґрунтя для такої підтримки існувало. Зберігся лист отамана Гордієнка до Мазепи, хоча той і не долюблював гетьмана з певних причин, все ж таки виступив на боці останнього. У своєму листі кошовий описує плани, намагання, злобу Росії щодо України: « та злість здавна на Вітчизну, матір нашу, аби захопити її у владу й володіння, хитро задумує, а захопивши, в містах українських людей своїх посадити бажає, а нашим людям українським незносні й нестерпні здирства й грабунки завдавши, у Московщину на вічне тяжке й невільне мордерство намагається загнати... Отже, для того, щоб не занапастити Вітчизни й не віддати її у рабство й вічне невільниче володіння московській ненаситності, а також для того, щоб зберегти всю її цілість від тієї ж московської знади, зважили й розглянули, вельможносте ваша панська, зі спільної згоди й цілковитої ради з генеральними особами, полковниками й іншою військовою старшиною … »[ 7,с. 258 ].

Після того, як Полтавська битва була програна, Батурин спалено, а самому Мазепі виголошено анафему, можна було забути і про саму Україну та її незалежність. Проте сталося інакше. Дійсно, битва при Полтаві програна, але не була програна « війна ». Зараз ми у цьому пересвідчуємося. З усіх боків тільки і чутно: « Мазепа зрадник », а історичні джерела говорять протилежне. Кожний виявиться зрадником у своїй країні, якщо буде захищати державницьку позицію на противагу тим, хто хоче знищити твою державу. Так сталося і з гетьманом Іваном Мазепою. Він виявився зрадником по відношенню до Росії, а от по відношенню до України, Мазепа І. С. – національний герой. І прикладом він може бути як для пересічного громадянина, показуючи як треба любити країну, щоб і життя віддати; так прикладом він може слугувати для політика, бо за двадцять років свого гетьманування він зробив для України стільки, скільки не зробив ніхто з політиків разом узятих. Тому, прийнявши рішення про перехід на бік шведів, гетьман керувався не власними цілями, а інтересами України. Згідно даної позиції « ці дії гетьмана були не тільки добровільними актами приватної особи, а принциповим національно – культурним курсом, направленим на розповсюдження народної освіти, культури і збереження Української державності » [ 4, с. 141 ].
Щодо Батурина, то ми бачимо, як воскресає з руїн гетьманська столиця. Стараннями та намаганнями діючого президента України Ющенка В. А. створений Національний історико – культурний заповідник « Гетьманська столиця » у селищі Батурин. За не великий проміжок часу було зроблено багато : реставровано палац гетьмана, відбудована козацька церква Покрови, відбудована цитадель і т. д.

Стосовно відлучення від церкви, то тут на думку приходять слова псалмопівця: « Куди піду я від Духа Твого і від лиця Твого куди
втечу? Зійду на небо – Ти там перебуваєш; зійду в пекло – і там Ти » ( Псалом 138, 7 – 8 ). Виконуючи наказ царя Петра І, Російська Православна Церква виголосивши анафему гетьману Мазепі, прирівнює останнього до таких єретиків, як Арій, Несторій і інші, що спотворювали віру православну. Але Мазепа цього не робив, навпаки, як тільки можна розбудовував православ’я не тільки в Україні, а й за кордоном, жертвуючи гроші на реставрацію та побудову храмів. « Анафемствування Мазепи було дійним тільки в межах Російської імперії. Поза нею ніхто не надавав тому значення, а передовсім у тих східно – південних малоазійських православних патріархатах, яким Мазепа багато допоміг матеріально з українських фондів » [ 1, с. 170 ]. Таким чином, відлучення від Церкви гетьмана Івана Мазепи є не дійсним. Можливо ця анафема дійсна в Росії, то на здоров’я. Але Росія – не Україна.

Відомо, розділення церков породжує розділення думок. Зрозуміло, що погляд на постать гетьмана І. Мазепи буде різний в Українській Православній Церкві Київського Патріархату та в Українській Православній Церкві Московського Патріархату. Але у даному питанні сам Московський Патріархат розділився навпіл. З одного боку виступають такі богослови, як архімандрит Кирил Говорун ( голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП), протоієрей Віктор Бедь ( ректор Ужгородської богословської академії ) та митрополит Черкаський і Канівський Софроній Дмитрук. З іншого боку знаходиться Одеська єпархія з її митрополитом Агафангелом та протоієреєм Андрієм Новіковим, який входить у склад Синодальної Богословської Комісії РПЦ. Але відомо, « усяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять » [ Мф. 12,25 ]. З іншого боку, « тільки у спорі народжується істина ». Обґрунтовувати неправдивість анафеми на гетьмана Мазепу, мабуть, не потрібно, бо це вдало зробив митрополит Димитрій ( Рудюк ), а от простежити дискусію що до цього питання у проросійських засобах масової інформації буде цікаво.

Основна дискусія розгорілась після того, як голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП архімандрит Кирил виступив з критикою публікації протоієрея Андрія Новікова « Чому не може бути знята анафема з Івана Мазепи » [ 3 ]. Архімандрит прирівнює дану статтю і подібні до неї до « політичного богослов’я » [ 2 ]. Він закликає не до осуджування чи виправдовування гетьмана, а до відкритого діалогу що до анафеми.

Ректор Ужгородської української богословської академії імені Кирила і Мефодія УПЦ МП та карпатського університету імені Августина Волошина професор протоієрей Віктор Бедь стверджує, що поведінка І. Мазепи була обумовлена державницькими інтересами України. І дуже влучно
пише митрополит Софроній про ініціатора анафеми: « А хто був ініціатором виголошення анафеми? Імператор Петро І, людина, що віддала наказ вирізати, знищити все населення міста Батурин – від грудного немовляти до найстарішого жителя. А це (замислимось на хвильку) – майже 23 тисяч осіб. То чи має право людина, така по – звірячому жорстока, злочинець ( не побоюся цього слова ) піддавати анафемі навіть пересічну особу? А тут ідеться про Мазепу – державника, що прагнув для свого народу, своєї Батьківщини кращої, гідної долі » [ 5 ].

Минуло триста років з тих часів.
Велика ідея гетьмана Війська Запорізького Івана Степановича Мазепи про звільнення України з – під імперського ярма жила в українському народі всі ці роки. І ось отримавши це велике Благословення Боже – незалежність нашої держави, ми ще продовжуємо дискутувати про
національних героїв. Актуальність проблеми постаті великого гетьмана, його ідей, вчинків є досить значною. Тому що отримавши незалежність політичну, вистраждавши її, і зараз відстоюючи і захищаючи її, ми повинні здобути незалежність релігійну. Не слід забувати, що частина Православної Церкви в Україні належить РПЦ, тобто її центр знаходиться в іншій державі. А це є не припустимо з точки зору канонічних правил, інтересів українського православ’я і зрештою політичних інтересів.

Отже, життєва доля гетьмана Мазепи на пряму пов’язана з тернистим шляхом українського народу до незалежності. І сьогодні ми спостерігаємо відродження його славного імені. Він знав, що його чекає, якщо російські війська переможуть, знав і пішов на цей крок. Поряд з тим, що відроджується гетьманська столиця, відбувається вшановування пам’яті величного гетьмана і в інших містах та селах. Так на батьківщині Мазепи в с. Мазепинці був освячених храм Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом в честь святителя Миколая Чудотворця. У с. Дехтярівка, на Чернігівщині, де за історичними даними складена угода між гетьманом і Карлом ХІІ, був поставлений пам’ятний знак, у вигляді стели з двома портретами – українського гетьмана Івана Мазепи і шведського короля Карла XII, де щороку відбуваються урочистості. І цей список можна продовжувати. У Володимира Сосюри є такі слова в поемі « Мазепа »:
Так! Будував церкви Мазепа,
Церкви і школи. Просвіщав
Він свій народ. Та шкіл не треба
Царю, й він їх позакривав.

Покрилась тьмою Україна,
Засумував старий Дніпро...
6

І доробила Катерина,
Чого не встиг зробить Петро...

Це образ тогочасної України, дехто і зараз звинувачує у цьому Івана Степановича, але ми повинні відійти від даних стереотипів і достойно вшанувати пам'ять гетьмана України – Івана Мазепи.
_______________________________

1. Вінтоняк О. Анафема на гетьмана Мазепу. Неправда московських анафем. Упорядник ігумен Димитрій ( Рудюк ).К. – 1999. – С. 471.
2. Говорун Кирилл, архимандрит. Существует ли проблема “политического богословия”? [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.bogoslov.ru/text/403491.html
3. Журнал "Приходская жизнь" № 01 (66), 2008г.
4. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. – К.: Україна, 2001. – 240 с.
5. Софроній ( Дмитрук ), митрополит «Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України» [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/comments/article;29029/
6. Швидько А. К. Історія України XVI – XVII століть.– К.: Генеза, 1999. – 367с.
7. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. — Т. 3. — Львів, 1992. — С. 258.

Труди КДА №5, 2009.