Чтобы не видеть вверху этот надоедливый рекламный баннер от UCOZ, регистрируйтесь в системе или входите со своего глобального аккаунта
Меню сайта
Форма входа
Календарь новостей
«  Январь 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Поиск по сайту
Разделы
Новости братства [27]
События в мире [199]
Новости сайта [12]
Новости православия [72]
События в Украине [86]
Интересная информация [80]
Разное [23]
Авторская рубрика [7]
Размышления участников нашего братства...
Историческая справка [13]
Дополнительно
Наш опрос
Как вы узнали о нашем сайте?
Всего ответов: 33
Друзья сайта


Храм Всіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Одигитрия




Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная | Регистрация | Вход
Авторська рубрика. Священик Сергій Чутченко: Іван Мазепа та сучасна Україна.
22:01
Іван Мазепа та сучасна Україна

Хай про Мазепу спів мій лине,
Хоч він був пан, та серце мав.
За суверенність України
Боровся він і в цім був прав.
( Володимир Сосюра ).
Вивчаючи та аналізуючи певний період вітчизняної історії, мабуть, не знайдеться такого періоду, який не був би представлений яскравими і визначними постатями, чи то в політиці, чи то у церковному середовищі. Відповідно, не складає виключення кінець XVII – початок XVIII століття. Мова йде про відомого, не тільки в Україні та Росії, а й в усьому світі, гетьмана Війська Запорізького Івана Степановича Мазепу. Його особистість цікавила не тільки істориків, політиків, культурознавців, але і поетів та письменників. Свої вірші йому присвятили Д. Байрон, О. С. Пушкін, П. Меріме , В. Сосюра і інші.

Питання гетьманства Івана Мазепи на сьогодні є досить актуальним. Відомо, розбудова державності не можлива без національно – культурної самоідентичності, і Україна у цьому не виняток. Сама постать гетьмана неоднозначно оцінена в історичній думці. Історіографія у цьому питанні розділилась на дві гілки: російського спрямування – критичного, де Мазепа зображується « зрадником російського царя », « ворогом українського народу »; і власне національного – українського. Іван Мазепа увійшов у вітчизняну історію як величний гетьман, справедливий політик, досвідчений дипломат, будівничий української державності, меценат православної церкви, культурний діяч і цей перелік можна продовжувати.

Такий образ гетьмана став можливий після того, як Україна стала незалежною державою, після того як у нашій державі з’явилось підґрунтя до утворення Помісної Православної Церкви. До цього, триста років, на рівні держави гетьмана Мазепу таврували зрадником, а Російська Православна Церква щороку виголошувала йому анафему та проклинала у першу неділю Великого Посту. Але історичні факти ставлять все на свої місця.

Серед вітчизняних істориків, які досліджували постать гетьмана Мазепи і його період правління, слід назвати таких як Апанович О. М., митр. Іларіон ( Огієнко ), прот. Юрій Мицик, митр. Димитрій ( Рудюк ),В. Шевчук, Н. Яковенко, і багато інших. Ціль даного дослідження полягає у тому, щоб підкреслити особливу роль гетьмана Івана Мазепи у розбудові нашої держави, щоб ми могли використати його ідеї та устремління на сучасному етапі формування нашої історії. Його образ дійсно був сплюндрований на протязі трьох століть, і продовжують спотворювати ті, хто не любить усього українського. Отже, урочисто відзначаючи 370 – річчя з дня народження і 300 – річчя з дня упокоєння Івана Степановича Мазепи, ми повинні пам’ятати його вклад у політику,
культуру, церкву, пам’ятати його як дійсного сина свого народу.

Іван Мазепа народився 20 березня 1939 року в хуторі Каменка ( зараз село Мазепинці ), що не далеко від Білої Церкви на Київщині, у родині української шляхти. Його батьки Степан і Марія дали гарну освіту своєму синові. Ще молодим Іван, закінчивши Києво – Могилянську колегію, був відправлений до Європи вивчати військову справу. Він навчався у Голландії, Франції, Німеччині, Італії, де досконало оволодів мовами. « Крім української, гарно володів російською, польською, латинською, французькою, італійською і татарською мовами, читав твори західноєвропейських авторів, мав велику бібліотеку » [ 6, с. 235 ]. Вивчивши основи фортифікації, гарматну справу та інші науки, Іван Степанович поступає на службу до польського короля. Через постійні придворні інтриги він лишає служіння полякам і повертається в Україну.

В кінці шістдесятих років XVII століття повернувшись на Правобережжя, І. Мазепа іде на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка ( 1627 – 1698 ). Ця служба закінчується тим, що він попадає у полон до запорожців, які видають його лівобережному гетьману Івану Самойловичу ( ? – 1690 ). Мазепа стає довіреною людиною гетьмана, і через декілька років отримує посаду генерального осавула. В результаті антигетьманської змови генеральної старшини, Самойлович був зміщений та засланий до Сибіру, а на його місце було обрано нового гетьмана – Івана Мазепу.
У 1700 році почалась Північна війна. З одного боку виступала Росія на чолі з царем Петром І, з іншого – Швеція з королем Карлом ХІІ. Знаючи, до чого призведе перемога Петра, який планував знищити будь – яку державність на території України, знищити козацтво, гетьман Мазепа приймає рішення перейти на сторону Швеції. Ми повинні шанувати не тільки дні перемоги, але і пам’ятати дні поразки. Цей перебіг подій виявився поразкою не тільки Мазепі, Батурину, а й усій Україні. Слід зазначити, що гетьман не був одиноким у своїх поглядах. Його підтримали чотиритисячне військо та близько восьми тисяч козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, і підґрунтя для такої підтримки існувало. Зберігся лист отамана Гордієнка до Мазепи, хоча той і не долюблював гетьмана з певних причин, все ж таки виступив на боці останнього. У своєму листі кошовий описує плани, намагання, злобу Росії щодо України: « та злість здавна на Вітчизну, матір нашу, аби захопити її у владу й володіння, хитро задумує, а захопивши, в містах українських людей своїх посадити бажає, а нашим людям українським незносні й нестерпні здирства й грабунки завдавши, у Московщину на вічне тяжке й невільне мордерство намагається загнати... Отже, для того, щоб не занапастити Вітчизни й не віддати її у рабство й вічне невільниче володіння московській ненаситності, а також для того, щоб зберегти всю її цілість від тієї ж московської знади, зважили й розглянули, вельможносте ваша панська, зі спільної згоди й цілковитої ради з генеральними особами, полковниками й іншою військовою старшиною … »[ 7,с. 258 ].

Після того, як Полтавська битва була програна, Батурин спалено, а самому Мазепі виголошено анафему, можна було забути і про саму Україну та її незалежність. Проте сталося інакше. Дійсно, битва при Полтаві програна, але не була програна « війна ». Зараз ми у цьому пересвідчуємося. З усіх боків тільки і чутно: « Мазепа зрадник », а історичні джерела говорять протилежне. Кожний виявиться зрадником у своїй країні, якщо буде захищати державницьку позицію на противагу тим, хто хоче знищити твою державу. Так сталося і з гетьманом Іваном Мазепою. Він виявився зрадником по відношенню до Росії, а от по відношенню до України, Мазепа І. С. – національний герой. І прикладом він може бути як для пересічного громадянина, показуючи як треба любити країну, щоб і життя віддати; так прикладом він може слугувати для політика, бо за двадцять років свого гетьманування він зробив для України стільки, скільки не зробив ніхто з політиків разом узятих. Тому, прийнявши рішення про перехід на бік шведів, гетьман керувався не власними цілями, а інтересами України. Згідно даної позиції « ці дії гетьмана були не тільки добровільними актами приватної особи, а принциповим національно – культурним курсом, направленим на розповсюдження народної освіти, культури і збереження Української державності » [ 4, с. 141 ].
Щодо Батурина, то ми бачимо, як воскресає з руїн гетьманська столиця. Стараннями та намаганнями діючого президента України Ющенка В. А. створений Національний історико – культурний заповідник « Гетьманська столиця » у селищі Батурин. За не великий проміжок часу було зроблено багато : реставровано палац гетьмана, відбудована козацька церква Покрови, відбудована цитадель і т. д.

Стосовно відлучення від церкви, то тут на думку приходять слова псалмопівця: « Куди піду я від Духа Твого і від лиця Твого куди
втечу? Зійду на небо – Ти там перебуваєш; зійду в пекло – і там Ти » ( Псалом 138, 7 – 8 ). Виконуючи наказ царя Петра І, Російська Православна Церква виголосивши анафему гетьману Мазепі, прирівнює останнього до таких єретиків, як Арій, Несторій і інші, що спотворювали віру православну. Але Мазепа цього не робив, навпаки, як тільки можна розбудовував православ’я не тільки в Україні, а й за кордоном, жертвуючи гроші на реставрацію та побудову храмів. « Анафемствування Мазепи було дійним тільки в межах Російської імперії. Поза нею ніхто не надавав тому значення, а передовсім у тих східно – південних малоазійських православних патріархатах, яким Мазепа багато допоміг матеріально з українських фондів » [ 1, с. 170 ]. Таким чином, відлучення від Церкви гетьмана Івана Мазепи є не дійсним. Можливо ця анафема дійсна в Росії, то на здоров’я. Але Росія – не Україна.

Відомо, розділення церков породжує розділення думок. Зрозуміло, що погляд на постать гетьмана І. Мазепи буде різний в Українській Православній Церкві Київського Патріархату та в Українській Православній Церкві Московського Патріархату. Але у даному питанні сам Московський Патріархат розділився навпіл. З одного боку виступають такі богослови, як архімандрит Кирил Говорун ( голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП), протоієрей Віктор Бедь ( ректор Ужгородської богословської академії ) та митрополит Черкаський і Канівський Софроній Дмитрук. З іншого боку знаходиться Одеська єпархія з її митрополитом Агафангелом та протоієреєм Андрієм Новіковим, який входить у склад Синодальної Богословської Комісії РПЦ. Але відомо, « усяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять » [ Мф. 12,25 ]. З іншого боку, « тільки у спорі народжується істина ». Обґрунтовувати неправдивість анафеми на гетьмана Мазепу, мабуть, не потрібно, бо це вдало зробив митрополит Димитрій ( Рудюк ), а от простежити дискусію що до цього питання у проросійських засобах масової інформації буде цікаво.

Основна дискусія розгорілась після того, як голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП архімандрит Кирил виступив з критикою публікації протоієрея Андрія Новікова « Чому не може бути знята анафема з Івана Мазепи » [ 3 ]. Архімандрит прирівнює дану статтю і подібні до неї до « політичного богослов’я » [ 2 ]. Він закликає не до осуджування чи виправдовування гетьмана, а до відкритого діалогу що до анафеми.

Ректор Ужгородської української богословської академії імені Кирила і Мефодія УПЦ МП та карпатського університету імені Августина Волошина професор протоієрей Віктор Бедь стверджує, що поведінка І. Мазепи була обумовлена державницькими інтересами України. І дуже влучно
пише митрополит Софроній про ініціатора анафеми: « А хто був ініціатором виголошення анафеми? Імператор Петро І, людина, що віддала наказ вирізати, знищити все населення міста Батурин – від грудного немовляти до найстарішого жителя. А це (замислимось на хвильку) – майже 23 тисяч осіб. То чи має право людина, така по – звірячому жорстока, злочинець ( не побоюся цього слова ) піддавати анафемі навіть пересічну особу? А тут ідеться про Мазепу – державника, що прагнув для свого народу, своєї Батьківщини кращої, гідної долі » [ 5 ].

Минуло триста років з тих часів.
Велика ідея гетьмана Війська Запорізького Івана Степановича Мазепи про звільнення України з – під імперського ярма жила в українському народі всі ці роки. І ось отримавши це велике Благословення Боже – незалежність нашої держави, ми ще продовжуємо дискутувати про
національних героїв. Актуальність проблеми постаті великого гетьмана, його ідей, вчинків є досить значною. Тому що отримавши незалежність політичну, вистраждавши її, і зараз відстоюючи і захищаючи її, ми повинні здобути незалежність релігійну. Не слід забувати, що частина Православної Церкви в Україні належить РПЦ, тобто її центр знаходиться в іншій державі. А це є не припустимо з точки зору канонічних правил, інтересів українського православ’я і зрештою політичних інтересів.

Отже, життєва доля гетьмана Мазепи на пряму пов’язана з тернистим шляхом українського народу до незалежності. І сьогодні ми спостерігаємо відродження його славного імені. Він знав, що його чекає, якщо російські війська переможуть, знав і пішов на цей крок. Поряд з тим, що відроджується гетьманська столиця, відбувається вшановування пам’яті величного гетьмана і в інших містах та селах. Так на батьківщині Мазепи в с. Мазепинці був освячених храм Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом в честь святителя Миколая Чудотворця. У с. Дехтярівка, на Чернігівщині, де за історичними даними складена угода між гетьманом і Карлом ХІІ, був поставлений пам’ятний знак, у вигляді стели з двома портретами – українського гетьмана Івана Мазепи і шведського короля Карла XII, де щороку відбуваються урочистості. І цей список можна продовжувати. У Володимира Сосюри є такі слова в поемі « Мазепа »:
Так! Будував церкви Мазепа,
Церкви і школи. Просвіщав
Він свій народ. Та шкіл не треба
Царю, й він їх позакривав.

Покрилась тьмою Україна,
Засумував старий Дніпро...
6

І доробила Катерина,
Чого не встиг зробить Петро...

Це образ тогочасної України, дехто і зараз звинувачує у цьому Івана Степановича, але ми повинні відійти від даних стереотипів і достойно вшанувати пам'ять гетьмана України – Івана Мазепи.
_______________________________

1. Вінтоняк О. Анафема на гетьмана Мазепу. Неправда московських анафем. Упорядник ігумен Димитрій ( Рудюк ).К. – 1999. – С. 471.
2. Говорун Кирилл, архимандрит. Существует ли проблема “политического богословия”? [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.bogoslov.ru/text/403491.html
3. Журнал "Приходская жизнь" № 01 (66), 2008г.
4. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. – К.: Україна, 2001. – 240 с.
5. Софроній ( Дмитрук ), митрополит «Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України» [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/comments/article;29029/
6. Швидько А. К. Історія України XVI – XVII століть.– К.: Генеза, 1999. – 367с.
7. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. — Т. 3. — Львів, 1992. — С. 258.

Труди КДА №5, 2009.

Категория: Авторская рубрика | Просмотров: 1046 | Добавил: isihia | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Мини-чат
500
Новые добавления
Файлы:
23 Октября 2010
Как правильно выйти ... (Книги)
24 Августа 2010
Дмитро Степовик. Іст... (Книги)
23 Июня 2010
Молитвенный щит (Молитвы)
23 Июня 2010
Иконы и молитвы в ра... (Молитвы)
Статьи:
04 Декабря 2010
Пост без прикрас (Мои статьи)
04 Декабря 2010
Христианский брак ес... (Мои статьи)
20 Ноября 2010
Как выбирать духовни... (Мои статьи)
11 Ноября 2010
Милостыня должна поп... (Мои статьи)
Сайты:
11 Февраля 2011
Псалтирь (Библия и христианская литература)
11 Февраля 2011
Молитвослов (Молитвы)
02 Декабря 2010
"СЛОВО" - ... (Полезные ссылки)
08 Ноября 2010
Миссионерско-апологе... (Похожие сайты)
В Нежине
Прогноз погоди в Ніжині
Ніжин на мапі світу
Наша кнопка

Смело масштабируйте картинку ;)
Лучше всего наш сайт смотреть через:
Copyright orthodox-nezhin.at.ua © 2024 |