Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень і конфліктології:

ВІЗИТ ПОКАЗАВ НАДЗВИЧАЙНУ ТЯГУ УКРАЇНЦІВ ДО ЄДНОСТІ З МОСКОВСЬКИМ ПРАВОСЛАВ’ЯМ

Пасторська поїздка показала підтримку патріарха Кирила українською православною церквою і вірними цієї церкви. Крім того, цей візит не міг не мати політичного навантаження, зважаючи на релігійну ситуацію в Україні. До останніх днів візиту представники Київського патріархату стримувалися від провокацій щодо Кирила. А в останні дні – у Рівному – таки вчинили їх, аби показати патріархові, що він не може почуватися тут господарем...

Гадаю, цей візит показав надзвичайну тягу до єдності з православ’ям московським і неподолану потугу антимосковської політики Президента Ющенка. Ющенко через півроку піде в політичне небуття, а православна церква й архіпастир матимуть величезний вплив на вірних України.

Українська православна церква має повну автономію. І всі закиди, що російська церква хоче отримати якийсь матеріальний зиск, тому що має велику кількість приходів, – брехня. Повний контроль над фінансовими ресурсами мають українські ієрархи. І вони вважають, що цього достатньо...

В Україні багато громадян проти, аби релігійний ритуал здійснювався російською мовою. Є ще й інші речі, які, я б сказав, політично навантажують релігійну історію.

Зрозуміло, що рішення в короткостроковій перспективі не буде знайдено. Зараз позиція московського патріарха така: «У вас немає єдності у цьому питанні». А йти шляхом підбурювання до розколу вони не хочуть і чекають єдиної позиції у вірних православних України.

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України:

НА ВІЗИТ БУЛО ВИКИНУТО КОЛОСАЛЬНІ ГРОШІ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Сьогодні через Українську православну церкву, як правильно сказав речник Філарета, здійснюється проект реінтеграції України в Росію. Оскільки російська ідея являє собою три іпостасі: самодержавіє, народність і православ’я.

Так ось самодержавство накинути на Україну не виходить, тому вони хочуть через таке єдіноє православіє повернути Україну в лоно Росії. Це політичний проект.

Ви подивіться, які гроші були викинуті під це, – колосальні гроші. Навіть Путіна так не зустрічали, як Кирила. І це не тільки церковні гроші, а й гроші Російської держави.

І коли Кирило говорив про відносини церкви й держави, то мав на увазі не Українську державу, а російську. Він жодного разу не сказав «Українська держава». Коли на телебаченні його запитали, якою він бачить Українську державу, – він ухилився від відповіді.

Він завжди говорив з підтекстом, що в нас, мовляв, єдина церква і єдина держава. Тому, гадаю, цей візит – початок нової російської політичної доктрини.

Мої родичі з Полтавщини скаржаться, що в них усі церкви Московського патріархату і всі богослужіння, відповідно, ведуться російською мовою. Тож яка це Українська православна церква?!

Ну скажіть мені, будь ласка, як українська церква може бути Московського патріархату, коли Москва – столиця іншої держави?

Цікаво буде спостерігати, як вони намагатимуться втілювати цей черговий російський проект. Зверніть увагу, хто постійно з наших політиків супроводжував Кирила. Це невипадково. Вони як песики ходили за челяддю. Вони, очевидно, розраховують, що московський прихід дасть їм електоральні дивіденди.

Юрій Костенко, народний депутат (НУ–НС, лідер УНП):

ВІЗИТ НЕ ВІДПОВІДАВ НІ ДУХОВНИМ КАНОНАМ, НІ МОРАЛЬНИМ ЦІННОСТЯМ

Місія священнослужителя – нести духовні цінності й духовну позицію.

На превеликий жаль, замість цієї місії патріарх московський здійснив суто політичний візит. Як його проповіді, так і місця його перебування були суцільно політизовані.

Це був суто політичний візит. Але це не дивина, враховуючи, що Російська православна церква завжди обслуговувала державні інтереси. Ще коли існувала Російська імперія, саме церква була стрижнем імперської політики.

Кирило продемонстрував в Україні, що Російська православна церква підтримує лише політичні ідеї Росії. Дуже прикро: замість того, аби в цей важкий час на пострадянському просторі доносити до людей щось моральне, світле, віру, патріарх Кирило акцентував увагу здебільшого на політичних проблемах. Ще говорив про неіснуючі проблеми, які стосуються не України, а Росії: про війну на Кавказі, нестійкість Федерації тощо.

У цьому сенсі його візит не відповідав ні духовним канонам, ні моральним цінностям.

Візит Кирила нам не несе жодних загроз. Бо за останні двадцять років в Україні прийшли дуже серйозні зміни: народилося нове покоління, яке не знає ні Радянського Союзу, ні імперської політики.

Одні люди поклонялися патріарху, інші казали, що церква має займатися іншими справами. Ось цим Україна й відрізняється принципово від Росії, бо рівень демократії, хоч як нам не важко, але на кілька порядків вищий, ніж там.

Кирило навіть не сподівався побачити таку свободу преси, такий рівень демократії. Тоді б він не пішов на прямий ефір говорити про духовні цінності й мораль, водночас показуючи, що він сам є прибічником матеріального.

Інна Богословська, народний депутат (фракція ПР):

МІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ЗБІГСЯ З ПАТРІАРШОЮ МОЛИТВОЮ

Візит патріарха московського Кирила в Україну став чудовою нагодою переконатися, що віра – це природний стан українців. Під час зустрічей з патріархом люди забувають про побутові проблеми, про свої негаразди, натомість починають випромінювати радість. Я це побачила під час перебування у Луцьку, там прочани були надзвичайно теплі. Люди втомилися від ворожнечі, і власне завдяки таким візитам стає очевидно, що, незважаючи на те, у яку церкву ходять і до якої конфесії належать, українці стоять на вірі і в поліконфесійності – наша сила, а не проблема.

Візит патріарха Кирила став ще одним приводом замислитися над тим, що Бог – один, а десять заповідей Божих – однакові для всіх. Також варто задуматися щодо доцільності введення в навчальних закладах теології чи релігієзнавства. На мою думку, це потрібно робити, адже в рамках нашої поліконфесійності дітям варто змалку знати про історію тієї чи іншої конфесії, про її засади та сутність.

У мене залишився піднесений настрій від усіх проповідей Кирила.

Для людей зараз віра є дуже важливим фактором – як віра в Бога, так і віра у свої власні сили, у свою сім’ю, у свою країну. Я знову відчула своє духовне коріння, і це те, що надає мені нових сил.

Один з моїх прадідів був сиротою, його знайшли монахи, нарекли Богословським. Він став священиком, а після того монахом. Власне, від того й пішло прізвище Богословських.

Інший же мій дід – стовідсотковий німець – єдиний із дев’яти братів залишився в Росії, перейшов з католицизму в православ’я, змінивши ім’я з німецького на слов’янське, і мав лише німецьке прізвище.

Для мене є дуже символічним і той факт, що мій день народження, який я сьогодні святкую (5 серпня), збігається із 450-літтям принесення Почаївської чудотворної ікони Божої Матері. Крім того, це збігається з патріаршою молитвою в Почаївській лаврі. Я вчора побувала на всеношній, а сьогодні – на ранковій літургії.

Уже після цього поїду в Кам’янець-Подільський відзначати свій день народження в колі друзів.

Дмитро Корчинський, лідер політпартії «Братство»:

КИРИЛ НІКОЛИ НЕ ДАСТЬ УКРАЇНІ ПОМІСНУ ЦЕРКВУ, А ЮЩЕНКО МІГ БИ ДАТИ, АЛЕ ЧОМУСЬ НЕ ДАЄ

Патріарх Кирил – це чиновник високого рангу, людина високоосвічена і, мабуть, добра, але не святий. А церква функціонує таким чином: якщо в ній творяться великі справи, то їх творять святі. Тобто в цьому сенсі церква не є бюрократичною структурою.

Безумовно, приїзд Кирила має політичне значення, він ставив перед собою політичні завдання – завдання Російської держави, яка хоче використати свою церкву як знаряддя в Україні. Але патріарх Кирил має і власні завдання. Він розуміє, що обраний патріархом пожиттєво. Путін коли-небудь перестане бути прем’єр-міністром, Медведєв – президентом, а він ще буде патріархом довго. У нього начебто здоров’я непогане.

У зв’язку з цим його вага в Росії тим буде більшою, чим він незалежнішою фігурою він буде. Для цього йому потрібно спиратися на парафії не тільки в Росії, а й за кордоном, де їх більша половина, значна кількість – в Україні.

Приїзд був добре рекламно підготовлений з пропагандистської точки зору.

Водночас в Україні Кирило має об’єктивні труднощі… Справа в тому, що УПЦ Московського патріархату перебуває в ідеальних умовах. Наприклад, у Росії в єпископаті, у клірі – солдатська дисципліна. В Україні такого нема: тут усі насолоджуються анархією, і єпископ взагалі ні від кого не залежать. Ні від Москви, ні від української влади. Мабуть, їм приємно бачити в себе Кирила, але ненадовго... Скажімо, розширення адміністративного впливу їм не сильно вигідне, незважаючи на всі лобизання.

Є таке авторитетне джерело… На початку ІІ століття з’явилися так звані «Правила дванадцяти апостолів», які регламентували життя перших християнських общин. Там є пункт: заїжджий пророк, учитель чи апостол не повинен затримуватися у місцевій общині більш як на три дні, аби не об’їдав общину. А якщо затримувався довше, то щось підозріло, може, й не така вже в нього благодать. Це продемонстрував і патріарх Кирил. Тобто, гадаю, всі раділи перші три дні, а потім його перебування в Україні обтяжувало і місцевий єпископат, і МВС та й узагалі всіх справді віруючих.

Щодо єдиної помісної церкви… Українська церква насправді має великі автономні можливості. Наприклад, українська делегація була на соборі, на якому обирали патріарха і завдяки українським голосам переміг Кирил, а коли обиратимуть в Україні митрополита, то московської делегації не буде. Тобто за формальними ознаками українська церква має можливість впливати на стан справ у Московському патріархаті, а Московський патріархат має лиш моральний вплив і жодного адміністративного чи фінансового.

Помісна церква ніколи не утворюється єпископами. Помісна церква завжди утворюється вождями нових держав. Скажімо, російська помісна церква утворилася зусиллями московських князів, потім московських царів і її ніхто не визнавав 140 років. Це був неканонічний акт. І так утворюються геть усі помісні церкви. Тобто якби в нас було нормальне керівництво в державі, то й помісна церква давно б була. Зрештою свого часу московська церква у Вселенського патріархату купила собі київські парафії. Гадаю, родина Ющенків, якщо справді ця тема їх турбує, достатньо багата для того, аби заплатити гроші Вселенському патріархові, аби той визнав Українську помісну церкву, навіть усупереч Москві. Тут питання лише в сумі й політичній активності.

Тож усі ці завивання: «Чому в нас досі немає помісної церкви, чому нам її не дав Кирил?» – показуха. Кирил ніколи не дасть, а ось Ющенко міг би дати, але чомусь не дає.

Опитувала Ксеня Лесів

постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-329936.html