Це рішення може мати кілька пояснень. З одного боку митрополит Софроній відомий тим, що будучи ще священиком, збудував собор у м. Бориспіль, а нині без особливої сторонньої допомоги збудував кафедральний собор своєї єпархії в м. Черкаси. В той же час кафедральний собор митрополита Іларіона у Донецьку фактично будувала місцева влада. Другий мотив рішення – очевидна бездіяльність митрополита Іларіона у питанні будівництва. Третій можливий мотив – певна демонстрація того, що милість Москви (цьогорічне призначення Іларіона тимчасовим членом Синоду РПЦ) не викликає прихильності Києва (адже митрополит Софроній відомий своїми публічними виступами на користь автокефалії УПЦ МП). І останній можливий привід до рішення – те, що митрополит Софроній, перебуваючи у Черкасах (а це близько 200 км. від Києва) територіально значно ближчий до будівництва, яке він покликаний курувати, ніж митрополит Іларіон у Донецьку.

Друге важливе кадрове рішення, яке привертає увагу – звільнення єпископа Євлогія (Гутченка) від керівництва Синодальною богословсько-канонічною комісією УПЦ МП і призначення на цю посаду ректора лаврської Духовної академії архієпископа Антонія (Паканича). Останнім часом єпископ Євлогій був замішаний в ряді гучних скандалів. Саме в Сумській області з його призначенням раптом посилилося міжконфесійне протистояння – так само, як воно посилилося з появою Євлогія у Кременчуці. Останнім проявом протистояння на Сумщині став підпал храму Київського Патріархату в м. Шостка, який здійснили двоє парафіян церкви Московського Патріархату – очевидно під впливом шаленої пропаганди ненависті до Київського Патріархату.

Інший скандал, до якого був дотичний єпископ Євлогій – жваве обговорення питання про можливість офіційного «зняття анафеми» Московським Патріархатом з гетьмана Івана Мазепи. У відповідь на критичні зауваження щодо законності накладання анафеми, які прозвучали в інтерв’ю керівника Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП архімандрита Кирила (Говоруна), команда «блістатєльних адесітав» розпочала у інтернет-ЗМІ особисту травлю о. Кирила і всіх, хто став на захист його позиції. До хору проклиначів Мазепи підключився і єпископ Євлогій, який свою позицію представив під титулом «голови синодальної богословсько-канонічної комісії». Очевидно, що цей демарш, як і виступи інших «блістатєльних адесітав», а саме священика Новікова і його патрона митрополита Одеського Агафангела, не був погоджений з митрополитом Володимиром. Вже понад місяць розходилася інформація про те, що указом митрополита Володимира Євлогій відсторонений від керівництва комісією – саме після скандалу навколо «анафеми» Мазепі. І ось тепер Синод офіційно підтвердив це рішення, яке дає підстави сподіватися на хоч якийсь розвиток діалогу між УПЦ МП і Київським Патріархатом, бо за керівництва Євлогія такий діалог, через агресивність голови, був зовсім неможливим.

Але найцікавішим рішенням Синоду стало його «Звернення» з приводу візиту в Україну Московського патріарха Кирила. При всій своїй дипломатичній витриманості це звернення ясно дає зрозуміти, що візит Кирила в Україну – не просто візит патріарха до своєї пастви. Бо при уважному прочитанні тексту звернення відразу кидаються в очі три важливих моменти.

Перший – що Кирил ніде не називається «Предстоятелем», а тільки Московським патріархом, так само, як немає прямого отожнення УПЦ з Московським Патріархатом. На відміну від Кирила митрополит Володимир – єдиний, хто у зверненні названий Предстоятелем. Другий – що у зверненні ясно вказано на історичну першість Київської митрополичої кафедри у порівнянні з Московським престолом. І третій – що текст звернення складений таким чином, що ім’я і титул Кирила без спотворення змісту з легкістю можна замінити на ім’я і титул будь-якого Предстоятеля Церкви – від патріарха Варфоломія Константинопольського до архієпископа Христофора Чехо-Словацького.

Всі ці моменти у сукупності ясно дають зрозуміти, що у Києві хочуть, аби патріарх Кирил розумів особливість статусу УПЦ МП, поважав її права самоуправління і не робив спроби їх урізати (про можливість чого на засіданні Синоду РПЦ в Києві ходять вперті чутки).

У сукупності всі згадані рішення Синоду демонструють, що митрополит Володимир достатньо твердо тримає керівництво УПЦ МП у своїх руках, а спроби окремих ієрархів вибудовувати власні відносини з Москвою за спиною у Києва не залишаються без адекватної реакції.

Час від часу у окремих митрополитів УПЦ МП, які плекають надії в майбутньому посісти Київський престол, виникає прагнення демонстрацією показної лояльності Москві добитися від патріарха Кирила статусу «спадкоємця». Але їм не слід забувати, що Київський престол УПЦ МП – не вакантний. Рішення Синоду для них – доволі чіткий сигнал. Як говорять серед католиків «Хто їде на конклав папою, повертається додому кардиналом».

Священик Костянтин ХОЛОДОВ

Джерело: «Українське Православ’я»