Познайомитися з отцем Володимиром Шемендюком допоміг випадок: я побачила, як по вулиці Леніна конем везли купол церкви. Не кожного дня таке трапляється. Виявилося, що ця конструкція мала бути встановлена на церкві Святого Великомученика Георгія, яка знаходиться біля центрального ринку в колишньому Будинку бджоляра. А оскільки відкрився храм на свято Маковія, коли, окрім маку, святять ще і мед, у народі Святогеоргіївську називають «Медовою» церквою.
Батюшка без ряси Отець Володимир приїхав до Мени наприкінці минулого літа. Довго не міг знайти приміщення, щоб відкрити храм. Аж поки не натрапив на Будинок бджоляра, вкрай занедбаний. Не було ні електрики, ні опалення. І взимку молодий батюшка захворів на запалення легенів. Дякуючи Богу та нашим лікарям став на ноги дуже швидко.
Окрім божественної підтримки, відчував і людську: прихожани допомагали, хто чим міг. Були й такі, що у храмі днювали й ночували. Чимало отець Володимир зробив і за власні кошти. Довелося навіть свого часу євроремонтом займатися, аби заробити копійчину для церкви.
Зараз у храмі чисто і затишно, хоч там і нема багатого оздоблення, ще не повністю облаштований іконостас. Через брак коштів отець Володимир навіть ряси не має – служби відправляє у підряснику, проте не засмучується через це. Він вважає, що головне – щоб люди в Бога вірили, а решта все додасться.
Отець Володимир закінчив духовну семінарію при Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. Окрім того, він має ще і спеціальну освіту керівника студії художнього дизайну, яку отримав в університеті культури та мистецтв. Тепер знання з царини дизайну потрібні отцю Володимиру мало не щодня, наприклад, купол для церкви він змайстрував сам.
Лінії долі
Володимир Шемендюк родом з Чернігова, а його дружина Юлія – менянка. Свого часу ця пара прославилася ледь не на всю область: вони стали першими, хто прийняв обряд вінчання у нововідкритій Катерининській церкві у Чернігові. Нагадаємо, що минулого року за рішенням Вищого адміністративного суду церкву передали громаді Київського патріархату. Тоді уперше за 80 років у ній провели службу.
Історія знайомства отця Володимира з майбутньою дружиною теж непересічна. Тоді він винаймав квартиру, бо вирішив, що настав час вилетіти з родинного гнізда і треба починати жити самостійно. Одного разу квартирна хазяйка зайшла до тоді ще іподиякона Володимира по якісь свої речі. Була не сама, а з подругою Юлією, познайомила молодих людей. Вже згодом виявилося, що Юлія протягом двох років працювала у магазині, який знаходився навпроти будинку, де мешкала мама та вся родина Володимира. От як буває: два роки ходили майже поруч і не бачилися.
Зараз Володимир і Юлія виховують сина Дениса та доньку Ангеліну, дівчинці ще тільки півроку. Тож, окрім турбот про церкву, мають ще й безліч земних переживань та клопотів, притаманних молодим родинам.
Отець Володимир переймається через те, що, на його думку, зараз люди мало ходять до церкви. Причин багато: складні часи, економічна та духовна криза, у минулому – атеїстичний режим. Сучасна православна церква вважає, що представникам духовенства потрібна педагогічна освіта, щоб знайти підхід та привернути увагу прихожан. Майбутнє – за високоосвіченими та творчими священнослужителями нової формації, які проповідують слово Боже зрозумілою людям мовою.
Автор: Тетяна ЧИЧКАН. Фото автора.
Джерело: http://nslovo.com/article_10122.html
