Блистівчанин Петро Лисиця пройшов найгарячіші точки Великої Вітчизняної – оборону Сталінграда і битву на Курській дузі. Ветеран має три ордени й безліч медалей. Доля зробила йому великий подарунок – вижити у тому страшному воєнному пеклі, хоча танкіст був двічі поранений.
Для Петра Петровича війна закінчилася у Кенінгсберзі, а до того були тисячі й тисячі кілометрів під бронею 34-ки. За битву під Єльнею отримав найпочеснішу нагороду – орден Червоної Зірки.
– Я вижив, можливо, тому, що беззаперечно виконував накази командирів, – каже ветеран. – А страшно було! Ми весь час жили в очікуванні смерті.
Під Сталінградом мене поранило, то хлопці з екіпажу понесли мене до Волги, на переправу. Людей – тисячі, намагаються евакуюватися. Налетіли німецькі літаки – розбомбили, попливли тіла за течією...
Війна була різною. Петро Лисиця з теплом згадує епізод, коли несподівано аж у Кургані зустрів свого земляка, теж блистівчанина. Поділився з ним буханцем хліба, постояли, побалакали. І защеміло в серці.
Після війни Петро Петрович багато років працював у блистівському колгоспі ім. Щорса, 15 років його очолював. Був і головою сільради.
Ірина ПРИМАК, «Наше слово»
Джерело: http://val.ua/culture/Culture/197541.html
