Чтобы не видеть вверху этот надоедливый рекламный баннер от UCOZ, регистрируйтесь в системе или входите со своего глобального аккаунта
Меню сайта
Форма входа
Календарь новостей
«  Январь 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Поиск по сайту
Разделы
Новости братства [27]
События в мире [199]
Новости сайта [12]
Новости православия [72]
События в Украине [86]
Интересная информация [80]
Разное [23]
Авторская рубрика [7]
Размышления участников нашего братства...
Историческая справка [13]
Дополнительно
Наш опрос
Якою мовою Вам зручніше молитись?
Всего ответов: 52
Друзья сайта


Храм Всіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Одигитрия




Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная | Регистрация | Вход
І у складних умовах треба розбудовувати Церкву
19:09

Святійший Патріарх Філарет відповів на питання газети «Експрес».


– Ваша Святосте, Ваша заява про план дій Москви з
ліквідації Київського Патріархату є наслідком аналізу останніх подій чи
також підтверджується Вашими внутрішніми джерелами в УПЦ МП?



У Євангелії сказано, що всяка справа і діяльність кожної людини
пізнається за плодами. Тому ми робимо висновки про існування плану,
бачачи плоди його здійснення, а не за якимись таємничими джерелами.
Плоди ж цього плану такі – по всій Україні представники влади, спонсори
чи священики Московського Патріархату проводять бесіди з нашими
священиками, їм пропонують іти в МП, а за це обіцяють усіляку
підтримку, допомогу. Одночасно і на Донбасі, і на Київщині, і на
Вінниччині здійснюються спроби рейдерським чином захопити наші храми.
На наші листи і звернення або зовсім не реагують, або дають формальні
відписки. Це лише частина фактів, які дають підстави вважати, що план
існує.


Якби це були поодинокі випадки – можна було б сумніватися, але коли
за однаковим сценарієм відбуваються події по всій Україні, то сумнівів
немає, що це деталі одного плану.


– Які деталі цього плану, очікуваний авторами термін реалізації і кінцевий результат?


– Зараз про це ми можемо лише здогадуватися. Але судячи з усього, в
ньому містяться конкретні способи впливу на священиків та парафії –
через представників влади, через спонсорів, через знайомих священиків
Московського Патріархату. Щодо терміну – не можемо стверджувати, але
здогадуємося, що до візиту Московського патріарха Кіріла влітку є намір
набрати якнайбільше перебіжчиків, щоб підтвердити його тезу про масове
бажання «розкольників повернутися в канонічну Церкву». Патріархові
Кірілу потрібна статистика, великі цифри. А кінцевий результат один –
автори сподіваються на руйнування і знищення Київського Патріархату,
зведення його до рівня маргінальної, невпливової структури.


Проте в них нічого не вийде, бо вони не враховують реальну ситуацію в Україні.


– Які конкретно події на його реалізацію вже мають місце?


– Бесіди зі священиками – їх проводять у різних областях України,
від Львівської до Донецької. Наприклад, на Вінниччині священиків
викликали в районні адміністрації і там пропонували об’єднуватися з МП.
Знаємо про такі випадки на Київщині, в інших областях. На Донбасі 70%
священиків повідомили, що мали місце подібні бесіди.


Інший момент – відсутність реакції влади на наші звернення. За
минулий рік Київський Патріархат кілька разів писав Президенту – але
відповідей на ці листи немає. У той же час зі ЗМІ видно, що
представники влади виконують різні побажання з боку МП – від спроб
виселити музеї з Лаври до надання квот на вивіз зерна.


Я як Патріарх щороку відвідую багато єпархій по всій Україні. І
раніше в більшості випадків під час таких візитів відбувалися зустрічі
з губернаторами. За минулий рік жоден губернатор зі мною не зустрівся –
навіть ті, з якими була попередня домовленість. Складається враження,
що вони бояться це робити. Ви ж розумієте, що влада внизу дивиться
вгору…


Почалися рейдерські захоплення наших храмів – у селі Кам’янка
Тельманівського району на Донеччині, в Макарівському і Таращанському
районах на Київщині. Триває протистояння у Вінницькій області – і всюди
влада на боці МП. А от у Полтавській області, де в одному із сіл уся
громада МП вирішила перейти в Київський Патріархат – влада їй заважає.
Сфабрикували рішення суду і храм опечатали, так що віряни були змушені
молитися на Різдво Христове на вулиці під церквою.


– Які у Вас є аргументи для своїх вірних, щоб спинити їх
від очевидних, на перший погляд, «вигод» від переходу до УПЦ МП –
державне або спонсорське (з ініціативи влади) фінансування для парафій
будівництва чи ремонту храмів, кар’єрне сприяння активістам переходу
під московську руку тощо?


– Хочу відзначити, що вірні є переконаними нашими прихильниками – бо
від нас відійшли кілька священиків, але віруючі в цих парафіях
залишилися з нами. У Кам’янці хотіли зманити священика з громадою – але
вони не піддалися, тому почали тиснути на сільраду, щоб вона прийняла
рішення забрати у нас храм, почали проводити агітацію серед селян, які
не ходять до храму. На Київщині від нас пішло два священики, але майже
всі парафіяни цих громад залишилися – бо вони свідомо належать до
Київського Патріархату і розуміють відмінність між ним і Московським
Патріархатом.


Що означає для нашого священика піти в МП? Те, що він відрікається
від свого священства, бо МП його не визнає, і заново приймає посвяту
від Московської Церкви. А це – страшний гріх, бо такий священик
відрікається не стільки від Київського Патріархату, скільки від Христа,
Тіло і Кров Якого сам споживав й іншим подавав під час літургій,
відрікається від усіх хрещень, вінчань тощо – від благодаті Святого
Духа, яка діє в Таїнствах.


Мирські вигоди швидко закінчуються, але за зраду Христу, Помісній
Церкві й українському народові рано чи пізно доведеться відповідати
перед Богом. Та й влада у світі цьому мінлива: сьогодні керують одні, а
завтра – інші, сьогодні налаштовані проти Київського Патріархату, а
завтра – будуть «за», як у випадку Леоніда Кучми.


Думаю, що не потребує доведення істина: за гроші та кар’єру не можна продавати віру, совість, рідний народ.


– Держкомрелігій припинив своє існування. Чи держава у
якийсь спосіб ще координує свої відносини з Церквами, чи, крім
Московського Патріархату, де-факто офіційного діалогу з релігійними
організаціями вона тепер взагалі не провадить?


– Ми та інші конфесії – члени Всеукраїнської Ради Церков і
релігійних організацій виступили проти ліквідації комітету та
розділення його функцій. Про це було рішення від 14 грудня, але реакції
на нього досі немає. Незважаючи на звернення, із ВРЦіРО Президент
протягом 2010 року так і не зустрівся. Тому можна сказати, що, окрім
Московського Патріархату, повноцінного діалогу влади з конфесіями немає.


Переконаний, що так неправильно, і держава рано чи пізно це
зрозуміє, бо в Україні Московський Патріархат є великою, але не
домінуючою конфесією, більшість суспільства і віруючих у сукупності до
нього не належить. І влада не зможе це ігнорувати, тому діалог все ж
почнеться, я сподіваюся.


– Якими успіхами в розвитку за цей рік УПЦ КП пишається попри ці вкрай несприятливі обставини?


– Київський Патріархат продовжував зростати: відкривалися нові
парафії, освячувалися численні храми. У мене були такі тижні, коли я
освячував храми і каплиці ледь не щодня.


А головний успіх – величне святкування у столиці Хрещення
Руси-України 28 липня, на яке зібралося до 20 тисяч вірян. І зібралося
б ще більше, якби міліція не перешкоджала приїзду паломників з інших
областей. У цей же день з патріархом Кірілом у Лаврі молилося 2 тисячі
людей – тобто народ показав, яка Церква для нього є рідною. Ця народна
підтримка – наше досягнення. Вона переконує нас у тому, що ніякі утиски
Київський Патріархат знищити не можуть.


– Що Вам відомо про плани зі створення резиденції
Патріарха Московського у Києво-Печерській лаврі? Яким передбачають його
формат – «гостьової» резиденції чи постійного представництва зі своїм
адміністративним апаратом, що де-факто буде альтернативним центром
ухвалення рішень в УПЦ МП? Яку долю влада планує для Софії Київської?


– Розмови про це ведуться ще з літа 2009 року – з часу першого
візиту патріарха Кіріла до Києва. Гостювати йому завжди є де, він не
ночує під парканом. Тому очевидно, що йдеться саме про керівний
осередок. Патріарху хочеться мати прямий канал відносин з українською
владою, а також наглядати за керівництвом УПЦ (МП), якому, попри всі
запевнення, в Москві не довіряють. Це представництво Московського
патріарха повинно також скеровувати проросійські сили в самій УПЦ (МП),
передавати їм завдання з центру. Такі є бажання – але, чи буде це
втілено, сказати важко.


Щодо Святої Софії, то ми знаємо про кілька спроб Московського
Патріархату отримати право постійного богослужіння у храмах
заповідника. Йдеться і про собор, і про малий храм поруч із собором, і
навіть про храм над Золотими воротами. І наша Церква, і громадськість
проти цього, тому досі такі плани не реалізовані. Якщо ж влада
передасть Святу Софію для використання МП – у суспільстві буде
величезне обурення.


– Чи відомо Вам про плани патріарха Кіріла
перейменуватися на патріарха Московського і Київського, чи це лише
домисли журналістів?


– Це не домисли, і ми точно знаємо, що така ідея обговорювалася в
Московській патріархії 2009 року. Поки що від неї відмовилися – через
негативну реакцію в УПЦ (МП).


Що означала б така зміна титулу? – Втрату УПЦ (МП) свого статусу
самостійності в управлінні. Митрополит у Києві був би вже не
Предстоятелем УПЦ (МП), а лише представником, намісником
«Московсько-Київського патріарха». А УПЦ (МП) не хоче втрачати своєї
самостійності в управлінні, тому цей план і не реалізується, хоча
патріарх Кіріл у своїх промовах кілька разів говорив, що Московський
престол – це той самий Київський, тільки перенесений через історичні
обставини. А раз перенесений – то що, у Києві свого престолу немає?


– Нещодавно Ви заявили, що якщо далі так триватиме, то
можете не втримати православних УПЦ КП від втілення поширених у народі
настроїв силою повернути собі Почаївську лавру на Тернопільщині… Що
загалом УПЦ КП може протиставити «катку» влади, якщо він не
зупинятиметься? Є Ваша заява-обурення, а владі байдуже. Що ж далі?


– Так, влада поки що мовчить. Але ми бачимо реакцію суспільства – є
заяви на наш захист і від політичних партій, і від міських рад, і від
інших. І в цілому видно з реакції у ЗМІ, що суспільство переважно на
нашому боці. А якщо суспільство за нас – влада не може це ігнорувати.
Завдяки інтернету про наші проблеми знають і закордоном. Нам
телефонують вірні з діаспори і висловлюють своє занепокоєння, кажуть,
що вони теж діють, щоб нам допомогти.


А найголовніше не це, а те – що ми віримо у допомогу Божу. Господь
попустив нам ці випробування, але Він і допомагає нам пройти через них.
У 90-х роках Київський Патріархат був у значно гірших умовах – і
внутрішніх, і зовнішніх. Але якщо ми й тоді зростали, зміцнювалися, бо
нам допомагав Бог, то й тепер пройдемо через випробування. Хтось,
можливо, і відпаде – але ж і серед апостолів Христових був зрадник.


– Попри певну «недоторканність» УГКЦ для владних атак,
яку їй забезпечує підпорядкованість Святому Престолу, і ця Церква має
нині проблеми — почасти «непомічання» державою її потреб, а почасти,
навпаки, вставляння палиць у колеса її розвитку поза межами Західної
України. Чи немає у Вас спроб скоординувати свої дії у захисті від
«прокірілівської» політики держави?


– Я би сформулював думку інакше – дві наших Церкви повинні разом
відстоювати право на свободу совісті, вимагати виконання
конституційного принципу рівності всіх перед державою і законом. Тобто
ми боремося не «проти», а «за». Нещодавно у мене була зустріч із
Блаженним Любомиром, главою УГКЦ, і ми погодилися саме в цьому. І
раніше у багатьох суспільно важливих питаннях наші Церкви виступали
однодумно, тому гадаю, що і зараз буде так само.


– Ваша Святосте, Ви – людина надзвичайно діяльна і
продуктивна, притім Ваші керівні здібності настільки яскраві, що і
серед Ваших прихильників, і серед опонентів давно утвердився консенсус
в оцінці: через усі шторми двох останніх десятиліть УПЦ КП пройшла саме
завдяки постаті Патріарха Філарета.


Так, певною мірою це перебільшення, бо на все воля Божа,
однак і надмірне уповання на ласку Божу, як відомо, теж є гріхом — від
людської волі залежить багато. Нехай Господь дарує Вам ще багато років
такого ж діяльного життя, однак зі свого боку Вам доводиться думати і
про майбутнє Церкви після Вас. Наразі у суспільстві немає виразного
відчуття, що ви готуєте його до якоїсь особи в ролі Вашого наступника,
напрацьовуєте її персональний публічний авторитет.


УПЦ КП також не скористалася можливістю стати 2008 року
митрополією Константинопольського Патріархату, що убезпечило б її від
владного свавілля хоча б до рівня, який завдяки підпорядкованості
Святому Престолу має УГКЦ. Навіть Вам нині вкрай тяжко протистояти
спільному наступу опонентів із Москви та з Печерських пагорбів...


Чи не боїтеся, що, як наслідок, колись, разом із
відходом єдиної консолідовано високоавторитетної для всіх патріотичних
православних особи, УПЦ КП під зовнішніми ударами може просто
розпастися, залишившись радше формальною інституцією, складеною з
деяких дрібних фрагментів, як це нині є з УАПЦ?


– По-перше, не завдяки мені – а завдяки Богові, Який є на чолі
Церкви, Київський Патріархат пройшов через усі бурі. Бо ніщо у світі не
буває без волі Божої, і те, що я був покликаний очолити Київський
Патріархат – не моя заслуга, а Його воля і вибір Церкви.


І я бачу в своєму житті Божу допомогу, бо як людина я не зміг би
втілити і малої частини того, що зроблене у Київському Патріархаті. У
моєму віці люди давно вже відпочивають на пенсії, а я зараз працюю
більше, ніж тоді, коли був молодим – і сам цьому дивуюся, що можу
стільки працювати.


Я прекрасно розумію, що прийде смерть, якою завершиться це земне
життя. І я завжди про це говорю – що до кожного, у тому числі й до
мене, прийде смерть. А тому треба жити і діяти не для тимчасового, а
для того, щоб увійти у вічне блаженне життя. Тому все, що я роблю як
Патріарх – я роблю для того, щоб виконати покладений на мене Богом
обов’язок, виконати Його волю і через це досягти свого спасіння.


Не я керую Церквою – керує нею Бог, а я лише знаряддя виконання Його
волі. І коли я помру – Бог і Церква оберуть собі інше знаряддя, нового
Патріарха. Невже хтось думає, що Бог, Який розбудовував нашу Церкву,
покине її напризволяще, не потурбується про неї, не знайде достойного
очолити її?! Якщо хтось так міркує – то він подібний до апостола Петра,
який через сумнів почав тонути у хвилях моря, хоча до цього йшов по
ньому. Такому скажу словами Христа: «Маловірний, чому ти засумнівався?».


Я добре пам’ятаю хрущовські гоніння на Церкву – тоді було значно
гірше, ніж зараз. І багатьох охоплював навіть відчай – бо не було
ніякої надії на те, що Церква може вистояти тоді, коли на неї
ополчилася влада. Але ж Церква вистояла! Тому і зараз я не маю жодного
сумніву в тому, що Київський Патріархат буде розвиватися і зростати й
після моєї смерті.


Ось чому я і не готую того, кого ви називаєте «наступником», бо це
навіть суперечить канонам, в яких вказано, що єпископ не повинен
визначити свого наступника. Важить лише вибір Церкви. Проте це не
означає, що я не турбуюсь про майбутнє Київського Патріархату – це мій
обов’язок як Патріарха турбуватися. Але я дбаю не про наступника, а про
зростання структури Київського Патріархату – щоби збільшувалися
єпархії, відкривалися парафії, щоб покращувалося навчання у
богословських школах, щоб розвивалося богослів’я. Я турбуюся про те,
щоб єпископами ставали достойні люди – з богословською освітою, вірні
нашій Церкві, діяльні. Оце головне – а не «наступник».


Якщо структура буде міцною, якщо будуть досвідчені кадри – то і
Церква зростатиме, незалежно від того, який ієрарх її очолить. І зараз
я вже бачу, що Київський Патріархат досяг такого міцного стану, що
ніякі ворожі сили його не зруйнують. Повірте – я маю великий досвід
керівництва, а тому знаю, про що кажу.


Що ж стосується подій 2008 року, то зараз я бачу – у Константинополя
не було правдивого бажання прийняти нас, а ситуацію використано, щоб
натиснути на Москву та отримати від неї різні дипломатичні поступки. Як
ієрарх, який свого часу багато працював у церковній дипломатії РПЦ, я з
впевненістю кажу: доки Церква в Україні сама не зросте, не стане
сильною, не прийде до єдності, ніхто ззовні нам у цьому не допоможе.
Сподіватися на закордонну підтримку – це все одно, що чекати, коли
Європа, Росія чи Америка відродять нашу економіку чи розбудують
демократію. У своєму українському домі лад навести зможемо лише ми самі.


Розмову вів Андрій ГАНУС,
«Експрес»

Категория: Новости православия | Просмотров: 381 | Добавил: Duda | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Мини-чат
500
Новые добавления
Файлы:
23 Октябрь 2010
Как правильно выйти ... (Книги)
24 Август 2010
Дмитро Степовик. Іст... (Книги)
23 Июнь 2010
Молитвенный щит (Молитвы)
23 Июнь 2010
Иконы и молитвы в ра... (Молитвы)
Статьи:
04 Декабрь 2010
Пост без прикрас (Мои статьи)
04 Декабрь 2010
Христианский брак ес... (Мои статьи)
20 Ноябрь 2010
Как выбирать духовни... (Мои статьи)
11 Ноябрь 2010
Милостыня должна поп... (Мои статьи)
Сайты:
11 Февраль 2011
Псалтирь (Библия и христианская литература)
11 Февраль 2011
Молитвослов (Молитвы)
02 Декабрь 2010
"СЛОВО" - ... (Полезные ссылки)
08 Ноябрь 2010
Миссионерско-апологе... (Похожие сайты)
В Нежине
Прогноз погоди в Ніжині
Ніжин на мапі світу
Наша кнопка

Смело масштабируйте картинку ;)
Лучше всего наш сайт смотреть через:
Copyright orthodox-nezhin.at.ua © 2017 |