Чтобы не видеть вверху этот надоедливый рекламный баннер от UCOZ, регистрируйтесь в системе или входите со своего глобального аккаунта
Меню сайта
Форма входа
Поиск по сайту
Разделы
Мои статьи [81]
Дополнительно
Наш опрос
Як часто ви читаєте Біблію?
Всего ответов: 30
Друзья сайта


Храм Всіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Одигитрия




Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная | Регистрация | Вход
Каталог статей


Главная » Статьи » Мои статьи

Люди в чорному
Православ'я — монахолюбива релігія. Ченці оточені ореолом таємничості, пошани і
преклонення. Але що відбувається усередині цього ореолу? У чому полягає подвиг
ченців? Як вони будують стосунки з іншими людьми? Чи дивляться вони телевізор?
Про це і багато чого іншого ми розпитали в ігумена Лонгина.

Є такий стереотип: у монастир вирушають від нещасної любові, від розчарування в
житті, від розбитих надій — загалом, втікають від дійсності. Що на це можна
відповісти?

Я думаю, що такий стереотип склався під впливом романтизму. Цьому напряму
етичній і філософській думці в європейській культурі в XVIII-XX століттях
властивий якийсь драматизм і пристрасність, взагалі крайнощі людської натури. Як
правило, послідовники романтизму погано розуміли духовну суть чернецтва. Воно
сприймалося ними трагічно, і йому протиставлялася повне яскравих фарб і пригод
життя. А відхід в монастир — це була свого роду смерть людських надій, в кращому
разі оточено ореолом загадковості і суму.

Насправді в православній традиції правильне відношення до чернецтва полягає в
ясному розумінні того, що це дорога постійної внутрішньої боротьби, подолання
свого егоїзму. Це дуже динамічне внутрішнє життя, свого роду подвиг. І тут
нудьгувати не доводиться. Я не говорю про відхилення в духовному житті,
наприклад, коли людина впадає в смуток. Правда, не можу і запевняти в тому, що в
монастирі ніхто не може виявитися саме по тих причинах, які Ви перерахували.
Людські історії бувають дуже різними. Мені знайомий випадок, коли в монастир
прийшла молода людина через стосунки, що не склалися, з дівчиною. Він в одну
мить залишив престижну роботу і виявився в числі послушників, при цьому нічого
не знаючи про характер монастирського життя. Парубок щодуху прагнув сумлінно
виконувати будь-який послух, який би йому не доручили, але з часом я зрозумів,
що невдачі особистого життя - не привід йти в монастир.

Зараз він одружувався, у нього чудова дружина. Але монастирський період свого
життя він згадує з вдячністю Богові. Все-таки він не впав у відчай через життєву
невдачу, не загуляв, не запив, як це часто буває в подібних ситуаціях. У
більшості відомих мені випадків чернецтво приймали за твердим переконанням в
тому, що в іншому стані людина не зможе максимально послужити Богові і
ближньому, у всій повноті розкритися як християнин у виконанні Божественних
заповідей.

Чи немає спокуси за своїм прагненням до чернечого життя угледіти якесь
обранство, порахувати себе особливим, богообраним?

Спокуса є. Ніхто повністю не застрахований від самовтіхи і дурості. Але тут
треба розуміти, що всі християни вже обранці Божі. А це обранство дає не стільки
привілею, скільки відповідальність і обов'язки. І ще потрібно пам'ятати, що
«сила Божа в немочі здійснюється», що «Бог гордим опирається, а покірним дає
благодать».

Що обіцяє чернець при постриженні?

Монах дає обітницю бідності, слухняності і цнотливості. Добровільна бідність —
це подолання любові до матеріального, до млості і розкоші, упокорювання плоті,
уміння задовольнятися малим. Слухняність — це придбання упокорювання через
слухняність настоятелеві, духівникові і братії, це подолання свого «Я», надбання
внутрішньої тиші і миру. Цнотливість виявляється в тілесній чистоті, чистоті
думок і відчуттів, відсутності брехні і лицемірства, великодушності і
благородстві.

Чим подвиг ченця відрізняється від подвигу будь-якого християнина, адже, за
великим рахунком, добровільна бідність, слухняність і цнотливість заповідані
всім християнам?

У ідеалі в чернечому житті цей подвиг посилюється, набуває особливої гостроти. У
народі існує така приказка: «Світло ченцям — Ангели, а мирянам — ченці».
Здається, це точне визначення різниці між ченцями і мирянами.

«Померти для світу» за одну ніч, напевно, неможливо. Вмирати доводиться все
життя?

Потрібно вчитися вмирати. І для цього може знадобитися все життя. Пам'ятаєте
історію, коли в монастирі вмирав один старець високого духовного життя? Лежачи
на смертному одрі, він проливав сльози. Братія з подивом запитала, чому старець
так тужить, адже все своє життя він провів в покаянні. На це старець відповів:
«Я ще і не починав каятися».

У чому полягає подвиг послуху? Чи можлива слухняність в наші дні?

В наші дні слухняності вчитися складно, тому що мало досвідчених духівників. Але
і послушники дуже слабкі. Говорять, що якби були послушники, то були б і старці.
Для слухняності необхідні глибока віра в Бога, сила волі, терпіння,
розсудливість і упокорювання. Іншими словами — працьовитість, сумлінність і
скромність. Чи може бути слухняність в наші дні? Так, може. І я знаю таких
людей. В усякому разі, в нашому монастирі вони є.

Святі Отці говорять не лише про подвиг слухняності, але і про чесноту
міркування. Чи може чернець сьогодні бути в повній слухняності у духівника, або
все ж повинен розсудливо ставитися до благословень?

Якщо чернець вважає, що якась духовна особа, до якої він звертається за радами і
молитвами, дійсно його духівник, то він має бути у нього в повній слухняності.
Якщо ж стосунки більш умовні, тобто духовна особа — просто мудрий і дослідний
порадник (це, до речі, може бути і порівняно молодий священик або чернець
(черниця)), то мови про повну слухняність тут немає. Але хочу відмітити, що
слухняність не виключає міркування. Просто в питанні звучить зіставлення цих
понять.

Навіщо ченцеві міняти ім'я? Навіщо красивий чорний одяг?

Інше ім'я і інший одяг повинні служити ченцеві нагадуванням про інше життя, яке
він прийняв. Одночасно це і нагадування іншим людям про те, що є таке інше
життя. Звичайно, тут може виникнути гординя, пихатість, самолюбство. Адже диявол
завжди намагається все спотворити, опошлити, зіпсувати. Крім того, форма
організовує і дисциплінує, гамує.

Книги, телевізор, інтернет — чи допустимий такий зв'язок із зовнішнім світом,
від якого чернець відрікся?

Все це способи передачі інформації. Тому все залежить від вмісту інформації і
цілей її здобуття. Якщо порушуються етичні норми, то це шкідливо і гріховно, і
не лише для ченців. Якщо ж інформація спасенна (а православний ресурс в
Інтернеті досить багатий, існують православні телеканали і телепередачі, не
кажучи про книги) — то чом би ними не скористатися? Але, з іншого боку, чернець
може обмежитися лише невеликою кількістю книг, де викладені основи духовного
життя та віровчення. Священичий сан ченця, особливо якщо йому доводиться
спілкуватися з інтелігенцією або працювати з молоддю, зобов'язав до того, що він
повинен багато читати, орієнтуватися в питаннях культурного і суспільного життя.
В той же час глибокий духовний настрій, відчуття такту, батьківська дбайливість,
простота і мудрість духівника бувають сильнішими і переконливішими за всі
людські мудрування.

А музика, кіно? Відпустка?

Багато що залежить від рівня духовної досконалості ченця і характеру
монастирського життя. Думаю, що кожен чернець повинен прагнути до того, щоб
утішати свою душу лише псалмоспівами і словами Божественних і святоотцівських
писань, а упокоєння знаходити в стінах своєї келії. Але інколи класична музика
або хороший фільм можуть допомогти позбавитися від смутку. Якщо під відпусткою
розуміти можливість поправити своє здоров'я або з'їздити в паломництво (що теж
може бути ліками від смутку), то це сповна допустимо. Але при всьому цьому
чернець повинен не забувати про скромність і стриманість.

Як ченці будують стосунки з батьками, друзями?

Однозначно відповісти не можу, адже різні бувають друзі і різне відношення
батьків до вибору їх дітьми чернечої дороги. Але хочу звернути увагу на те, що
чернець повинен все-таки нести мир своїм близьким, утішаючи їх добрим словом,
проявляючи терпіння і любов, наскільки б далекі вони не були від Церкви, і
зобов'язаний про них молитися.

Але ж не лише близькі випробовують потребу в чернечому доброму слові — самі
ченці теж люди. Чи мають вони право на душевні прихильності до рідних людей?

У спілкуванні з рідними або близькими людьми чернець, звичайно ж, переживає
почуття прихильності до них, але все-таки статус (і це не формальність, це
важлива умова чернечого подвигу) вимагає певної відстані. Це не відчуженість і
не зневага. Це, швидше, духовна обережність і делікатність, адже рідним або
близьким (а це можуть бути не лише батьки, але і брати і сестри, діти, внуки)
потрібно допомогти прийняти рідну їм людину в його іншому стані.

Мабуть, існує декілька різних образів чернецтва. Одна справа — столичний
монастир: проповідь, місіонерство, промайнути в телевізорі, статтю написати.
Інше — скит в непролазній глушині: картопля, капуста і кози. Чи можливо відразу
визначити свої схильності, щоб потім не переходити з монастиря в монастир? Або в
такій зміні місць немає нічого поганого?

Не знаю, де більше потрібно мужності в подоланні спокус і несенні хреста: за
написанням статті або чищенням картоплі. Думаю, що яку б працю не доводилося
виконувати ченцеві — пасти кіз або виступати на телебаченні — якщо він це робить
заради ближніх і заради Бога, то у будь-якому випадку буде духовна користь і для
його душі, і для інших. Звичайно ж, вибираючи монастир, людина повинна
враховувати свої схильності, щоб він до певної міри відповідав особливостям
життя цього монастиря.
Але якщо і з'являється питання про зміну монастиря, то краще вирішувати це
питання з духівником, а самочинно не поступати.

А не краще було б влаштувати в православному чернецтві ордени, як у католиків?
Учені сиділи б в бібліотеках, милостиві благодіяли, красномовні проповідували.
Ченці рятували б душу, служивши своїми талантами на благо Церкви, і не було б
такої нерозберихи з покликанням.

Чернече покликання — це не рішення питання, чим я займатимуся в монастирі. То
хіба в католицьких монастирях не буває у ченців проблем з проходженням вибраної
ними дороги? Чернече покликання — це бути ченцем. А чернець повинен виконувати
ту роботу, яка потрібна для монастиря. Якщо ж у нього для цього є відповідні
здібності, то це чудово! А характер життя монастиря складається якось сам по
собі. Мені відомо, що на Афоні в деяких обителях ченці поєднують фізичну роботу
з роботою в бібліотеці по перекладу древніх рукописів. Монастир — це не робоча
організація, яка займається певною професійною діяльністю. Монастир — це сім'я,
в якій можуть жити люди з різними даруваннями і талантами. Головне — щоб вони
всі прагнули до Бога.

Братство святої великомучениці Варвари ©

Категория: Мои статьи | Добавил: Venedo (23 Июля 2009)
Просмотров: 858 | Рейтинг: 4.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Мини-чат
500
Новые добавления
Файлы:
23 Октября 2010
Как правильно выйти ... (Книги)
24 Августа 2010
Дмитро Степовик. Іст... (Книги)
23 Июня 2010
Молитвенный щит (Молитвы)
23 Июня 2010
Иконы и молитвы в ра... (Молитвы)
Статьи:
04 Декабря 2010
Пост без прикрас (Мои статьи)
04 Декабря 2010
Христианский брак ес... (Мои статьи)
20 Ноября 2010
Как выбирать духовни... (Мои статьи)
11 Ноября 2010
Милостыня должна поп... (Мои статьи)
Сайты:
11 Февраля 2011
Псалтирь (Библия и христианская литература)
11 Февраля 2011
Молитвослов (Молитвы)
02 Декабря 2010
"СЛОВО" - ... (Полезные ссылки)
08 Ноября 2010
Миссионерско-апологе... (Похожие сайты)
В Нежине
Прогноз погоди в Ніжині
Ніжин на мапі світу
Наша кнопка

Смело масштабируйте картинку ;)
Лучше всего наш сайт смотреть через:
Copyright orthodox-nezhin.at.ua © 2024 |