Говорячи про Свободу Бога, ми не можемо обійти питання свободи вибору людини. Якщо в язичництві бог – це космос, то в християнстві, Бог – це творець космосу, і Він не зобов’язаний бути там, де творить. Якщо людина, як частина космосу, але має свободу вибору, то людина не від світу цього, вона є гостем цього світу. І зрозуміло, що космос не наділяє свободою людину.

З іншого боку, якщо Бог розчинений в світі, в часі, значить Він не може бути над часом, і, відповідно, не може стирати мої гріхи. Значить треба милити Бога Особистісно. І якщо моє минуле, моє гріховне минуле, творить моє формування сьогоднішнього, то в мене не має свободи. З відси можна зробити висновок, що свобода – це вибір людини, який не диктується контекстом.

Зрозуміло, що свобода людини – це результат гріхопадіння, але для християнина бути вільним, це значить- зв’язаним з Богом почуттями любові.

Для того, щоб людина була вільна від потоку часу, людина повинна мати іншу природу буття. В православ’ї таке буття усвідомлюється і пізнається через « іпостасіс » - особистість. Слід відмітити, що термін « особистість » не був відомим раннім християнським богословам, вони оперували поняттями « людина внутрішня » ( духовний бік людини ), « людина зовнішня » ( матеріальний бік ).

На завершення хочеться згадати слова Костантинопільського патріарха Фотія (820 — 891) : « В людині я бачу таємницю богослов’я ».