Чтобы не видеть вверху этот надоедливый рекламный баннер от UCOZ, регистрируйтесь в системе или входите со своего глобального аккаунта
Меню сайта
Форма входа
Календарь новостей
«  Декабрь 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Поиск по сайту
Разделы
Новости братства [27]
События в мире [199]
Новости сайта [12]
Новости православия [72]
События в Украине [86]
Интересная информация [80]
Разное [23]
Авторская рубрика [7]
Размышления участников нашего братства...
Историческая справка [13]
Дополнительно
Наш опрос
Як часто ви читаєте Біблію?
Всего ответов: 29
Друзья сайта


Храм Всіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Одигитрия




Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная | Регистрация | Вход
Авторська рубрика: Кавунник В., Москаленко О. Ю. Причина поразки державотворчих змагань 1917-1919 років
19:40
Кавунник В., Москаленко О. Ю.
Причина поразки державотворчих змагань 1917-1919 років
Стаття побудована на основі опублікованих архівних матеріалів, які ви-дані інститутом археографії та джерелознавства присвячених будівництву української армії [1]; фундаментальної праці „Історії українського війська“ [2]; дослідженням присвяченим міжнародним відносинам України [3], підручників [4] і посібників з міжнародного права [5].
Вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на розвиток Української Народної Рес¬публіки є головними критеріями для визначення існування української дер¬жавності як такої. Історіографія присвячена проблемі: існування власних збройних сил 1918-1920 роках, а також визнанню на міжнародній арені право¬суб’єктності Україн¬ської Народної Республіки, має суперечливий характер.
У встановленні безпосередньої причини поразки державотворчих змагань вико¬ристовується методологія українського націоналізму — доктора право¬знав¬ства Дмитра Донцова — на принципових ідеях якого формувався легіон Січо¬вих Стрільців; Організація Українських На¬ціоналістів, Українська Повстанська Армія; практичним результатом доктрини є вікова боротьба за українську са¬мостійність, як наслідок маємо державу Україна. Доктор Дмитро Донцов пер¬ший, хто на¬уково-практично, на основі досвіду української державності і традицій¬ної української політичної думки (філософські під¬стави Григорія Сковороди [7], правда козацька у Миколи Гоголя, лицарство українське Та¬раса Шевченка, провідна верства Івана Котляревського, тип запорожця Олек¬си Стороженка [6], а також використання західноевропейського досвіду будівництва держави), схарактеризував національну ідею самостійності України як у культурному так і політичному змісті.
У роботі концентрується увага на об’єктивних (міжнародна ситуація в Ев¬ропі, перша світова війна, творення української держави та її гаранта – війська, украї¬но-більшовицька війна) та суб’єктивних (провідна соціалістична верства в державі, як головна причина поразки державотворчих змагань 1918 року, відпо¬відно до національної доктрини українського вченого Дмитра Донцова) крите¬ріях визначенню існування держави, її гаранта війська і зовнішньої право¬суб’єктності.
Не розглядаються у роботі причини та наслідки Брестського договору, оскільки метою є відображення альтернативності державного вибору між Антан¬тою та Центральними державами, який постав перед владою Української Народної Республіки 1917-1918 років. Разом з тим, доводиться дієвість існу¬вання іншої верстви з іншим підходом до розв’язання проблеми (Симон Пет¬люра, Євген Коновалець), яка, не перебуваючи при владі, самочинно організо¬вувала державне будівництво: формування війська і оборона УНР від більшовиз¬му; за доби Директорії встановила зовнішні відносини з державами Антанти, продовжуючи боротьбу проти Росії. Не претендуючи на однозначне трактування, у статті подається причина поразки з огляду українського націона¬лізму доктора правознавства Дмитра Донцова.

Ні на що не здадуться нарікання на „обставини“ і на „ворогів“. Треба передусім глядіти в причини неуспіху, які були в душі самих дієвих осіб великої драми …
Дмитро Донцов
1. „Примат зовнішньої політики над внутрішньою, або підпорядку-вання останньої першій“ — Дмитро Донцов
Для встановлення юридичного факту існування будь-якої держави необ¬хідно послуговуватися загальноприйнятими теоріями визнання держави на міжнародній арені: декларативною і (або) конститутивною теорією. За деклара¬тивною теорією, визнання незалежності однієї держави іншими є лише конста¬тацією факту виникнення нової держави — держава стає суб’єктом правовідно¬син незалежно від визнання будь-якою державою (проголошення незалежності) [4, 348]. Відповідно до конститутивної теорії, політичний акт визнання є лише попередньою умовою існування юридичних прав нової держави. Саме акт визнання іншими державами створює нову державу, породжує і забезпечує її міжнародну правосуб’єктність — нова держава створюються на підставі згоди вже існуючих держав [4, 347].
Для визначення правосуб’єктності Української Народної Республіки 1917-1919 років слід звернутися до спеціалізованих досліджень з даної про-блеми, зокрема, до „Нарисів з історії дипломатії України“ [15] та „Міжнарод¬них відносини України“ [14]. В цих працях стверджується, що після більшовиць¬кого перевороту законного уряду в Російській державі вже не було і Україна стала незалежною де-факто [14, 139]. Самостійна міжнародна діяль¬ність Центральної Ради розпочалась тільки після проголошення ІІІ-го Універ¬салу, а той факт, що Центральна Рада не визнавала радянського уряду в Петро¬граді від¬кривав можливості для зовнішньополітичної діяльності [15, 319].
Після підписання в Парижі 23 грудні 1917 року англо-французької конвен¬ції стосовно діяльності на півдні Росії, країни Антанти зробили крок до визнання Української Народної Республіки [14, 139]: Англія і Франція відпра¬вили до україн¬ського уряду своїх дипломатичних представників, які передавали українському урядові офіційні акредитивні листи [5, 19]. Українській владі, зок¬рема Францією, передбачалась допомога військовими, технічним і воєнним матеріалом, грошова допомога, якщо Україна продовжуватиме оборонні бої на німецькому фронті [8, 99-100].
Зацікавлення справою української державності країнами Антанти, а піз¬ніше Сполученими Штатами, зумовлене необхідністю втримання Східного фронту проти Центральних держав, для концентрації бойових дій проти німець¬ких військ на Західному фронті. Симон Петлюра хотів створити фронт, який хоч і „був розбитий мілітарно тимчасово“, але „все одно ми виграли б потім по¬літично“. „…„божевільство“, недалекозорість, недержавність наших тодішніх політиків, як-от: Грушевський, Винниченко і абсолютна нікчемність Голубо¬вича, направили наш курс на іншу дорогу … Ми досі покутуємо за цей блуд, бо альянси і досі ще [станом на 1922 рік] не можуть нам забути „зради“ нашої [13, 223]“. Наведений уривок з листа Головного Отамана є доцільним з огляду на висвітлення геополітичної ситуації, яка склалася станом на грудень 1917– сі¬чень 1918 років, що вказує на вирішальну роль участі УНР у участі на стороні одного з воюючих об'єднань у першій світовій війні.
Отже, відбулося фактичне визнання УНР державами Антанти: дип¬лома-тичні зв’язки були встановлені ще наприкінці грудня 1917 року, що підтвер-джують сучасні дослідження з української дипломатії. Дискусії в Центральній Раді точилися навколо обрання союзника: Антанти чи Центральних держав. Укладання Брестського договору з Центральними державами, тогочасною соці¬алістичною владою (М.Грушевським і В.Винниченком), автоматично визна¬чило Українську Народну Рес¬публіку ворогом Антанти. В англійській газеті „Westminster“ було опубліковано: „…уряд України зрадив Англію“ [8, 105].
2. Стан української армії
Важливим чинником у внутрішній політиці УНР була проблема ство-рення українського регулярного війська, яке в умовах першої світової війни не передбачалося соціалістичною владою (М.Грушевський, В.Винниченко). 4 груд¬ня 1917 року Москва оголосила війну Україні, 18 грудня Симон Петлюра подав у відставку з по¬сади Секретаря військових справ [9, 93], через неузгодженість державної політики у військовій сфері, і почав самостійно орга¬нізовувати військові частини. Сучасні нау¬кові збірки, публікації, монографії, а також конференції присвячені стану української армії в даний період (грудень 1917-лютий 1918 років), дають підстави стверджувати, що:
1. Військові формування існували: під головуванням Симона Петлюри Гайда¬мацький Кіш Слобідської України, який складали Червоні та Чорні Гайдамаки; Січові Стрільці Євгена Коновал¬ця та Романа Сушка; український полк імені Б.Хмельницького під командуванням Юрія Капкана; артилерійський полк імені Т.Шевченка; Перший український корпус генерала Павла Скоропад¬ського, а також Сердюцькі дивізії [1].
2. В Україні роз¬горнувся масовий військовий рух, що призвів до україні¬зації колишньої імперської армії [3, 31]. На основі опублікованих архів¬них джерел професором Володимиром Сергійчуком встановлено: українські солдати і матроси, які служили в імперській армії, були опорою Центральної Ради в боротьбі за волю України [10, 321]. Свід¬чення про повернення україні¬зованих військових частин на Україну є спеціальна телеграма за підписом Ле¬ніна і Троцького про недопущення відправлення ешелонів з українізованими військовими частинами з Північного і Західного фронтів, Балтій¬ського флоту, а також з Петрограда, Москви, Самари та інших міст [3, 31].
3. Боєздатність і дієвість українських військові частини доводиться бо¬ротьбою проти Червоної армії у грудні 1917 – січні 1918 років [1, 147], а тому бачення, що бій під Крутими „був єдиний скільки-небудь політичний бій на за¬хист УНР і Центральної Ради“ [16, 181] — є таким, що не відповідає дійсності — бої велися у напрямку залізничних шляхів Бахмача та Полтави [1, 147-152]. Захист Центральної Ради та оборона Києва у січні 1918 року тривала до підпи¬сання у Бресті угоди з Центральними державами. Після підписання уряд і вій¬ськові частини організовано відбули від Києва [1, 162], що демонструє повну підпорядкованість і дисциплінованість військ, які захищали УНР всупереч ідейним переконанням її соціалістичної влади.
„Самочинна організація армії, самовільна політика в справі миру і одвер¬те опертя на революційні маси проти цілком захитаного вже і підмінованого уряду — ось була тактика, що сама накидалася бігом подій. Це була тактика національно-ре¬волюційна, і тому власне Рада її — не вибрала“ пише Дмитро Донцов у праці „Підстави нашої політики“ [11, 204].
3. Причина поразки державотворчих змагань
Виходячи з вище поданих фактів констатуємо — неправильний вибір державної полі¬тики тодішньою владою (у сфері міжнародних і військових від¬носинах) і спри¬чинив ту ситуацію в яких опинилася УНР. Кінець 1917-початок 1918 року був „найсприят¬ливішим періодом для України з погляду її міжнарод¬ного визнання: після того українці вже не мали таких шансів“ — зазначається в дослідженні української дипломатії [15, 327]. „Від шестидесятих років дев’ятнадцятого віку починається на Україні доба, якій тон надавала народ¬ницька і марксистська ін¬телігенція. Але один розділ із цієї доби, і то найкритич¬ніший запи¬сала не вона, а інша група [М.Грушевський, Винниченко, Вітик Лозинський, Ю.Ба¬чинський [12, 139]], якій удалося на деякий час відіграти роль провідної верстви країни“ [7, 34]. Центральна Рада запросила німецькі війська на Україну [12, 139]; прихід до влади гетьмана Павла Скоропадського не змінив зовнішньополітичної орієн¬тації із Центральних держав-капітулянтів на Антанту [3]. Симон Петлюра пи¬сав: „…орієнтація деяких наших кіл на Ні¬меччину є великою помилкою, яка ще до¬рого нам коштуватиме“ [13, 223]. Вище¬зазначені факти дають підстави стверджувати, що в грудні 1917 року УНР мала можливість проводити свою зовнішню політику, маючи фактичне визнання державами Антанти та гаранта своєї самостійності — військо. Однак, кроки здійснені Центральною Радою: укладання договору з Центральними державами, та відсутність підтримки в створенні ре¬гулярного війська стали причиною зовнішньої ізоляції УНР.
Директорія зробила зворот праворуч, у сторону парламентаризму й Антан¬ти [11, 212]. Для встановлення дипломатичних зв’язків із комісією Антан¬ти в лютому 1919 року, Симон Петлюра зустрівся з французькою місією в Галичині для: 1) фак¬тичного визнання України з боку Антанти; 2) отримання можливості створити базу для підвозу амуніцій з Европи; 3) спиранні на Европу у боротьбі з більшовиками — Москвою [13, 226].
Причина поразки 1919 року полягає також у правлячій верстві ЗУНР (ге¬нерала А.Тарнавського, Є.Петрушевича). Оскільки продовжувалась зовнішня ізоляція України країнами Антанти (підтримка Добровольчої армії А.Денікіна Францією; Поль¬ська держава, яка входила до складу Малої Антанти, заявила свої претензії на Галиць¬кі землі), а тому ведення воєнних дій проти Польщі означало одночасно ведення війни з Антантою. Крім цього наказ командування УГА (за підписом Є.Петрушевича і генерала А.Тарнавського) від 17 листопада 1919 року про передачу командування Української Галицької Армії Доброволь¬чій Армії [1, 322-333], став тим фактом, що поставив „уряд УНР перед непере¬можною ситуацією“ [13, 329-330], ставши завершенням дер¬жавотворчих зма¬гань 1917-1919 років.

Висновок
Для порівняння причини поразки наводиться висновок із підручника Но¬вітньої історії України Міністерства освіти і науки (державний стандарт освіти): „… неготовність українського народу до вирішальних визвольних зма¬гань. Багатовікове національне і соціальне гноблення та визиск України Російсь¬кою імперською владою наклала свій відбиток на рівень національної свідомості преважної маси населення [16, 228]. Національно-демократична ре¬волюція зазнала поразки, тому що в найвирішальніший момент українські про¬відники усувалися або самоусувалися від визвольної боротьби, залишали поле бою“ (?) [16, 229]. З погляду українського націоналізму цей висновок є абстрак¬тним, оскільки „кожний народ представляє – в певній хвилині – його провід¬на верства“ [17, 89]. Дмитро Донцов дає дефініцію наступним чином: „Головну відповідаль¬ність не лише за руїну держави, але й за виродження політичної дум¬ки в нас несуть соціалістичні партії, соціалістичні герострати. Бо їх анаціо¬налізм – це не припадок, а щось, що випли¬ває з підстав їхньої доктрини… Ідео¬логії, що вирос¬ла в змосковщенім, невіль¬ничим соціалістичним „підпіллі“. З того осередку, позбавленого мудрості політич-ного передбачення і, головне, почуття особистої та національної гідності, — вийти вже нічого не може [11, 230-231]. Отже, при¬чина поразки державотворчих змаганнях полягає в тогочасні соціалістичній версті, яка перебувала при владі 1917-1918 років, а також у правлячій версті ЗУНР, помилки якої стали фатальними для того періоду.
Посилання
1. Литвин Сергій. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана. — К.: Видавниц¬тво імені Олени Теліги, 2001. — 640 с.
2. Історія українського війська (1917-1995). Упорядник Я.Дашкевич. — Л.: Світ, 1996. — 327 с.
3. Дещинський Л. Міжнародні відносини України: історія і сучасність.— Л.: Бескид Біт, 2004. — 320 с.
4. Буткевич В., Мицик В., Задорожній О. Міжнародне право Основи теорії: Під¬ручник /за ред.. В. Буткевича. К.: Либідь, 2002. — 608 с.
5. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. К.: Вид. дім „КМ Академія, 2003.
6. Донцов Дмитро Правда прадідів великих. — К.: українська видавнича спі-лка, 2004. 104 с.
7. Др. Дмитро Донцов Дух нашої давни.— Дрогобич, 1991.
8. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. — К., 1994.
9. Симон Петлюра та українська національна революція. — К.: Рада, 1995.
10. Сергійчук В.Українська соборність. — К., 1995.
11. Донцов Дмитро Твори. Том 1 Геополітичні та ідеологічні праці. — Л.: Кальва¬рія, 2001. — 488 с.
12. Донцов Дмитро Рік 1918, Київ: документально-художнє видання / Упор.: К.Галушок. — К.: Темпора, 2002.
13. Петлюра С. Статті / Упоряд. О.Климчук. — К.: Дніпро, 1993. — 341 с.
14. Дещинський Л., Панюк А. Міжнародні відносини України: історія і сучас¬ність. — Львів: Бескид Біт, 2002. — 224 с.
15. Нариси з історії дипломатії України / під редакцією В.Смолія. — К., Альтерна¬тиви, 2001. — 736 с.
16. Новітня історія України (1900-2000): Підручник / А. Слюсаренко та інші. — К.: Вища школа, 2000.
17. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій; Дух нашої давнини. — К.: МАУП, 2005.

Категория: Авторская рубрика | Просмотров: 648 | Добавил: isihia | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Мини-чат
500
Новые добавления
Файлы:
23 Октябрь 2010
Как правильно выйти ... (Книги)
24 Август 2010
Дмитро Степовик. Іст... (Книги)
23 Июнь 2010
Молитвенный щит (Молитвы)
23 Июнь 2010
Иконы и молитвы в ра... (Молитвы)
Статьи:
04 Декабрь 2010
Пост без прикрас (Мои статьи)
04 Декабрь 2010
Христианский брак ес... (Мои статьи)
20 Ноябрь 2010
Как выбирать духовни... (Мои статьи)
11 Ноябрь 2010
Милостыня должна поп... (Мои статьи)
Сайты:
11 Февраль 2011
Псалтирь (Библия и христианская литература)
11 Февраль 2011
Молитвослов (Молитвы)
02 Декабрь 2010
"СЛОВО" - ... (Полезные ссылки)
08 Ноябрь 2010
Миссионерско-апологе... (Похожие сайты)
В Нежине
Прогноз погоди в Ніжині
Ніжин на мапі світу
Наша кнопка

Смело масштабируйте картинку ;)
Лучше всего наш сайт смотреть через:
Copyright orthodox-nezhin.at.ua © 2017 |